Договір зберігання

ПЛАН

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ ДОГОВОРУ ЗБЕРІГАННЯ

2. ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ЗІ ЗБЕРІГАННЯ

3. СТОРОНИ, ПРЕДМЕТ, ОБ'ЄКТИ, ФОРМА ТА СТРОК ДОГОВОРУ ЗБЕРІГАННЯ

3.1. Сторони договору зберігання

3.2. Предмет договору

3.3. Форма договору

4. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ СТОРІН ЗА ДОГОВОРОМ ЗБЕРІГАННЯ

4.1. Права та обов’язки охоронця

4.2. Права та обов’язки поклажодавця

5. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН У ЗОБОВ'ЯЗАННЯХ ЗБЕРІГАННЯ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

З прийняттям нової Конституції, яка закріпила тільки основні засади для розвитку ринкових відносин, правотворчий процес виходить на свій новий рівень кодифікації, яка необхідна для чіткого правового забезпечення розвитку національного підприємництва та формування приватного сектора в економіці. Створення якісно нової правової бази включає в себе не тільки систематизацію існуючого законодавства і його кодифікацію, але й передбачає насамперед необхідність глибоких наукових досліджень відносин ринкової економіки і законодавчого їх регулювання. Цивільно-правове забезпечення функціонування ринкової економіки має бути спрямоване на створення необхідних правових умов для економічно ефективного і соціальне спрямованого господарювання підприємницьких структур.

Після зламу всієї структури планування і розподілу в економіці держави на зміну прийшло вільне волевиявлення – свобода договорів. У новому Цивільному кодексі 2001 p. дістали відображення загальні положення договірного права і договори, які найбільше використовуються суб’єктами підприємницької діяльності при обслуговуванні сфери економічних відносин. Але на практиці свобода договору дає можливість поєднати в одному акті елементи різних договорів, тим самим створюються і використовуються нові моделі договорів, які законодавче не врегульовані і не мають достатньої нормативної бази.

Однією з груп договорів, що потребують наукового дослідження у зв’язку з реформування цивільно-правової законодавчої бази є договори в сфері послуг. Провідне місце у цій групі договорів відводиться договору зберігання. Завданням даної роботи буде з’ясувати особливості його правового регулювання за чинним ЦК України, ЦК УРСР, дослідити поняття, зміст, порядок укладення та розірвання, відповідальність сторін за договором зберігання.

1. ПОНЯТТЯ ДОГОВОРУ ЗБЕРІГАННЯ

Договір схову (за новим ЦК України - договір зберігання) належить до категорії договорів про надання послуг. У власників, інших титульних володільців майна досить часто виникає потреба обумовлена тимчасовою неможливістю здійснювати самостійно певні правомочності, передати його у тимчасове володіння окремих осіб для забезпечення належної фізичної та функціональної схоронності цього майна, охорони від неправомірних вилучень і посягань сторонніх осіб та для участі його у товарообігу. Договір схову (зберігання) нині є не лише засобом збереження об'єктів усіх форм власності, а й водночас став ефективним правовим інструментом підприємницької діяльності.

У дореволюційному російському законодавстві і в юридичній літературі договір схову називався договором поклажі, а його суб'єкти - відповідно поклажодавцем і поклажоприймальником. Радянська теорія і практика відмовилися від терміна "поклажа", замінивши його терміном "схов". Особа, що приймала майно на зберігання, іменувалася не поклажоприймальником, а охоронцем, а суб'єкт, який здавав річ на зберігання, у зв'язку з відсутністю нової термінології, так і продовжує називатися поклажодавцем [21, 213].

Зобов'язання зберегти будь-яку річ може мати різний зміст. Так, наприклад, коли йдеться про охорону предметів, в основному мають на увазі лише зовнішню недоторканність майна. Зобов'язання схову обумовлює повернення особі, яка здала річ, тієї самої речі без втрати і пошкодження, тобто збереження внутрішніх і зовнішніх якостей і властивостей предмета. "Схоронність майна" - поняття ще більш широке, воно включає як обов'язок схову, так і обов'язок охорони речі. Цивільно-правове зобов'язання схову, як правило, передбачає збереження, а потім повернення майна у цілості особі, яка здала майно на схов.

За договором схову одна сторона (охоронець) зобов'язується зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути його у цілості (ч. 1 ст. 413 ЦК УРСР). Суть договору схову полягає в тому, що одна особа передає іншій особі майно, яка приймає його для зберігання на певний строк, тобто мета цього зобов'язання - зберегти річ і повернути у схоронності, а не сховати її. Отже, основним у даному зобов'язанні є те, що потрібно зберегти річ, тобто отримати певний позитивний результат. І тому в новому ЦК України (глава 66) цей договір називається договором зберігання, що повніше відображає відносини, які виникають між двома сторонами з приводу зберігання майна.

Так, відповідно до ст. 955 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігай) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності [19, 214]. Таким чином, якщо ЦК УРСР зобов'язує охоронця повернути майно в цілості, то новий ЦК зобов'язує зберігача повернути майно в схоронності. Однак, на наш погляд, як перший, так і другий термін не можуть повною мірою розкрити зміст виконання охоронцем (зберігачем) свого основного договірного обов'язку, який може не охоплюватися їх буквальним тлумаченням. Тому під цілістю чи схоронністю необхідно розуміти як його звичайний зовнішній (фізичний) стан, так і збереження функціональних властивостей цього майна, які існували на момент передачі цього майна на зберігання, але з урахуванням, звичайно, так званого природного чи амортизаційного зносу.

Слід зазначити, що обов'язок зі зберігання майна в одних випадках виступає як елемент самостійних цивільних правовідносин, а в інших відіграє роль додаткової умови в зобов'язанні. Самостійним цивільно-правовим зобов'язанням схов визнається тоді, коли він є основною або однією з основних цілей, заради якої сторони вступають у правовідносини (наприклад, здача майна на зберігання в камеру схову). Додатковою умовою схов буває в тих випадках, коли він виконує допоміжну функцію, яка сприяє належному виконанню основного зобов'язання з іншим основним змістом. Так, якщо право власності (право повного господарського відання, оперативного