управління) переходить до покупця раніше передачі речі, продавець зобов'язаний до передачі зберігати річ, не допускаючи її погіршення. За законом підрядник зобов'язаний вжити всіх заходів, щоб забезпечити збереження ввіреного йому замовником майна, він несе відповідальність за будь-які упущення, що потягли за собою втрату або пошкодження майна. В цьому разі зобов'язання схову є додатковою умовою у договорах купівлі-продажу і підряду.
Новим Митним кодексом України від 11 липня 2002 р. [2] встановлено спеціальний правовий режим зберігання товарів і транспортних засобів на складах тимчасового зберігання (статті 99-109), на митних складах під митним контролем (статті 212-216).
Договір схову, як правило, є реальним, тобто він вважається укладеним з моменту передачі речі на зберігання, а не з часу досягнення про це згоди. Це має місце у договорах, де однією стороною виступає громадянин (наприклад, при здачі майна в ломбард, камеру схову на вокзалі). Але в певних випадках договір схову може бути консенсуальним, зокрема тоді, коли він укладається між суб'єктами підприємництва (в радянський період - між соціалістичними організаціями), один з яких бере на себе зобов'язання прийняти на схов майно від іншого. Так, підприємства-холодильники, що приймають продукцію підприємств м'ясної і молочної промисловості, укладають з відповідними збутовими конторами договори, на підставі яких холодильники зобов'язуються приймати, а контори - здавати на зберігання м'ясо-молочні продукти.
Нині консенсуальний характер окремих договорів зберігання знайшов своє безпосереднє закріплення. Договором зберігання, - записано в п. 2 ст. 955 ЦК України, - у якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач) може бути встановлений обов'язок зберігана зберігати річ, яка буде передана йому у майбутньому.
За ЦК УРСР договір схову вважався безоплатним, якщо інше не встановлено законом або договором (ч. 3 ст. 413). Новий ЦК України презумпції безоплатності чи оплатності прямо не встановлює, однак комплексний аналіз статей про зберігання дає підстави вважати, що за загальним правилом договір зберігання є оплатним, якщо інше не встановлено договором або законом.
Безоплатними є відносини, що виникають, коли громадяни здають майно на короткострокове зберігання у гардероби організацій, камери схову будинків відпочинку, санаторіїв, або якщо функцію охоронця бере на себе громадянин у порядку надання товариських послуг, що часто трапляється у побуті. Договір схову може стати оплатним у відносинах між громадянами, якщо при укладенні договору сторони це обумовлюють, а також у відносинах, де однією стороною є організація; договір схову має бути оплатним, якщо нормативними актами передбачено стягнення організацією плати за зберігання майна [36, 277].
Договір схову належить до двосторонніх договорів, тобто при сплатних і безоплатних відносинах зобов'язання зберігання є взаємними, де існують певні права та обов'язки обох сторін. Охоронець, зокрема, зобов'язаний забезпечити зберігання майна і повернути його іншій стороні, яка в свою чергу зобов'язана після закінчення строку, зазначеного охоронцем, взяти назад здане нею на схов майно і відшкодувати охоронцеві (зберігачеві) витрати, необхідні для збереження майна, та збитки, завдані властивостями цього майна, коли охоронець (зберігач), приймаючи майно на схов, не знав і не повинен був знати про ці властивості. Якщо ж договір сплатний, то обов'язком поклажодавця є сплата охоронцеві винагороди, розмір якої встановлений договором або затверджений у встановленому законом порядку таксами, ставками, тарифами.
Договір схову має спільні та відмінні риси з договором про охорону об'єктів, з договорами позики і майнового найму. За договором про охорону об'єктів власник доручає органам охорони здійснювати охорону відповідних об'єктів без передачі їх у господарську сферу особі, що здійснює охорону, а за договором схову (зберігання) поклажодавець передає майно охоронцеві. Договір про охорону об'єктів завжди сплатний, а договір схову також може бути оплатним і може бути безоплатним. Спільні риси договорів схову, безоплатного користування майном, майнового найму полягають у тому, що у всіх зазначених правовідносинах майно одного суб'єкта надходить у тимчасове володіння іншої особи. Проте, при безоплатному користуванні майном і майновому наймі користування є основною метою договору, а в договорі схову воно може лише доповнювати основну мету - зберегти ввірене майно. Зобов'язання схову (зберігання) можуть бути сплатними і безоплатними, а правовідносини з найму речі лише сплатними [30, 228]. На відміну від інших правовідносин зобов'язання зберігання між громадянами, а також між громадянами та організаціями виникають лише з моменту передачі, залишення майна у володінні зобов'язаної особи (охоронця, зберігача).
2. ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ЗІ ЗБЕРІГАННЯ
Для виникнення зобов'язань зі зберігання необхідні певні юридичні факти. Такими підставами можуть бути угоди, юридичні вчинки, акти планування, адміністративні акти, постанови слідчих, ухвали суду, господарського суду та інші дії громадян та організацій, які породжують цивільні права та обов'язки.
Ознакою зобов'язань зі зберігання є те, що ці відносини породжуються лише правомірними діями. Найпоширенішим юридичним фактом, з яким пов'язано виникнення зобов'язання зберігання, є угоди (договори). Але не з будь-якої угоди можуть виникнути правові відносини зі зберігання. Вони виникають лише з тієї угоди, що спрямована саме на передачу певного майна на зберігання іншій особі, тобто в даному випадку воля сторін має бути спрямована на досягнення певних правових наслідків, а саме - на виникнення зобов'язань зі зберігання.
Укладаючи договір схову (зберігання), сторони повинні уявляти основні наслідки взаємної згоди, їх волевиявлення і розуміти, що один дає іншому конкретну річ на зберігання, вступаючи з ним у правові відносини з цією метою, а інший згоден прийняти на себе обов'язок зі зберігання речі. Тобто просте прохання