майно у строк, обумовлений договором, а при схові майна без зазначення строку - у строк, визначений охоронцем. У такому разі охоронець звільняється від відповідальності за втрату, нестачу чи пошкодження невитребуваного майна. Охоронець у таких випадках відповідає лише за наявності з його боку умислу чи грубої необережності (ч. 2 ст. 418 ЦК УРСР, п. 3 ст. 969 ЦК України). Таким чином, після прострочення поклажодавця в отриманні майна знову відповідальність охоронця знижується. За несхоронність речей внаслідок простої необережності охоронець не відповідає. Це правило поширюється на випадки схову майна як організаціями, для яких схов є однією із цілей діяльності, так і підприємствами, що здійснюють схов у вигляді додаткової або допоміжної функції, а також громадянами.
Поклажодавець, як і охоронець, за невиконання своїх обов'язків щодо охоронця несе відповідальність за збитки, які виникли у зв'язку з цим. Закон не передбачає відповідальність поклажодавця незалежно від вини, тому слід виходити із загального правила про відповідальність лише за вину. Поклажодавець відповідає і за порушення обов'язку отримати майно по закінченню встановленого строку.
При ухиленні поклажодавця від отримання майна може бути здійснено його продаж у порядку, встановленому законом для охоронців-громадян та в порядку, встановленому статутом організації, яка є охоронцем (ст. 421 ЦК УРСР). У новому ЦК України така загальна норма відсутня. Однак за ст. 991 ЦК України камери схову зобов'язані зберігати не витребувану річ протягом трьох місяців, а зі спливом цього строку річ може бути продана у встановленому законом порядку.
Майно, здане на зберігання, може заподіяти шкоду охоронцеві своїми природними властивостями. Як правильно зазначав О. С. Іоффе, якщо охоронець знав або повинен був знати про шкідливі властивості речей і все ж прийняв їх на зберігання, то він має вжити необхідних заходів, щоб запобігти збиткам, за які не можна притягти до відповідальності особу, яка здала такі речі [26, 49-51]. А відтак цілком справедливо у ст. 422 ЦК УРСР та ст. 971 ЦК України передбачено обов'язок поклажодавця відшкодувати зберігачеві збитки, завдані властивостями речі, про які зберігач, приймаючи майно на зберігання, не знав і не повинен був знати.
ВИСНОВОК
Підводячи підсумки викладеного у дані роботі, доцільно зробити наступні висновки:
Договір зберігання належить до категорії договорів про надання послуг. Відповідно до ст. 955 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договір зберігання, як правило, є реальним, тобто він вважається укладеним з моменту передачі речі на зберігання, а не з часу досягнення про це згоди. У певних випадках договір схову може бути консенсуальним, зокрема тоді, коли він укладається між суб'єктами підприємництва, один з яких бере на себе зобов'язання прийняти на схов майно від іншого. За загальним правилом договір зберігання є оплатним, якщо інше не встановлено договором або законом. Найпоширенішим юридичним фактом, з яким пов'язано виникнення зобов'язання зберігання, є угоди (договори). правові відносини зі зберігання виникають лише з тієї угоди, що спрямована саме на передачу певного майна на зберігання іншій особі, тобто в даному випадку воля сторін має бути спрямована на досягнення певних правових наслідків, а саме - на виникнення зобов'язань зі зберігання. предметом договору схову завжди є послуги, що їх надає охоронець поклажодавцеві та які спрямовані на забезпечення схоронності майна. Об'єктом договору схову може бути як індивідуально-визначена річ, так і речі, що мають родові ознаки. Договір зберігання – двосторонній. Охоронець зобов'язаний забезпечити зберігання майна і повернути його іншій стороні, яка в свою чергу зобов'язана після закінчення строку, зазначеного охоронцем, взяти назад здане нею на зберігання майно і відшкодувати охоронцеві (зберігачеві) витрати, необхідні для збереження майна, та збитки, завдані властивостями цього майна, коли охоронець (зберігач), приймаючи майно на схов, не знав і не повинен був знати про ці властивості. Якщо ж договір оплатний, то обов'язком поклажодавця є сплата охоронцеві винагороди, розмір якої встановлений договором або затверджений у встановленому законом порядку таксами, ставками, тарифами.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 26 червня 1996 р. за № 254К - 96 ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - С. 141.
Митний кодекс України від 11 липня 2002 р. // Урядовий кур'єр. - 2002. - 14 серпня.
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV // ВВР, 2003, №№ 40-44, ст.356
Цивільний кодекс Української РСР. Науково-практичний коментар. — К., 1971. — С. 131.
Закон України "Про державний матеріальний резерв" від 24 січня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 13.
Інструкція щодо оформлення замовлень з окремих видів послуг та їх виконання, затверджена наказом Українського союзу об'єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення від 30 травня 1994 р. № 10 // Закон і бізнес. - 1994. - 21 липня. - № 29.
Порядок обслуговування громадян залізничним транспортом, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997 р. № 252 // Закон і бізнес. - 1997. - 30 квітня. - № 18.
Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України // Закон і бізнес. - 1994. - 5 жовтня. - № 40
Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах за позовами про захист права приватної власності" від 22 грудня 1995 р. № 20
Бірюков І.А. Цивільне