строк зберігання встановлюється в його інтересах. Особа, що прийняла річ на зберігання, не може наполягати на її отриманні поклажодавцем до закінчення строку, якщо він здав річ на певний строк, який ще не настав (ст. 415 ЦК УРСР, ст. 972 ЦК України).
Речі, що зберігаються, мають бути видані відразу після пред'явлення вимоги з урахуванням звичайного часу роботи охоронця, можливості термінового повернення, роду майна, способу його отримання тощо. Майно може повертатися не все разом, а частинами, партіями. Договором між сторонами може бути визначений і порядок повернення майна. Якщо вантажі перебувають на відповідальному зберіганні, їх мають за розпорядженням постачальника відправити за вказаною адресою будь-яким видом транспорту, якщо не було вказівки про те, яким способом слід повернути продукцію або товар. Якщо вид транспорту був вказаний охоронцю, він зобов'язаний використати саме цей вид транспорту, в іншому разі можуть виникнути додаткові витрати.
Майно має бути повернуто у тому місці, яке визначено договором або нормативними документами. Якщо місце зберігання не збігається з місцем, де потрібно згідно із договором видати майно назад, то охоронець має право відправити його поклажодавцеві за рахунок останнього. Переважно речі повертаються в місцезнаходженні охоронця - ломбарді, камері схову, гардеробі.
Охоронець не лише зобов'язаний повернути майно, що зберігається у нього, у встановлений законом або договором строк, а й має право вимагати своєчасного отримання майна особами, які здали його на зберігання. Якщо особи, які здали на зберігання речі, ухиляються від зворотного одержання їх, для них настають невигідні наслідки. Так, у разі невибрання з державного резерву матеріальних цінностей у передбачені договором строки одержувачі відшкодовують витрати, пов'язані з додатковим зберіганням зазначених матеріальних цінностей понад ці строки, а також збитки, зумовлені зниженням якості матеріальних цінностей за період прострочення їх вибрання та простій транспортних засобів, наданих для відвантаження зазначених матеріальних цінностей (п. 11 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв").
Якщо охоронцем є громадянин, він згідно з ч. 2 ст. 421 ЦК УРСР має право вимагати за судом продажу цього майна в порядку, передбаченому ЦПК України. Коли охоронцем є державна, кооперативна або інша громадська організація, то продаж невитребуваного майна проводиться в порядку, передбаченому їх статутом (положенням). Суми, виручені від реалізації майна, видаються тому, хто здав майно на схов, за вирахуванням сум, належних охоронцеві (ч. 3 ст. 421 ЦК). Охоронець має право утримати винагороду, витрати зі зберігання, приймання, відправки та реалізації майна.
4.2. Права та обов’язки поклажодавця
Заслуговує на увагу норма ст. 964 ЦК України про те, що у разі небезпеки, втрати, нестачі чи пошкодження речі зберігач зобов'язаний змінити спосіб, місце та інші умови її зберігання, не чекаючи відповіді поклажодавця, а у разі якщо річ, що є на зберіганні, пошкоджено або виникла реальна загроза її пошкодження, а вжиття заходів з боку поклажодавця очікувати неможливо, зберігач має право реалізувати річ чи її частину самостійно та відшкодувати понесені втрати з суми виторгу, якщо він не відповідає за настання зазначених обставин. Таке право охоронця не суперечить природі зобов'язань зі зберігання, оскільки в даному випадку виконується доручення в інтересах особи, що здала на схов майно. Наявність такого права сприятиме зменшенню збитків під час зберігання. Бувають випадки, коли, незважаючи на вжиті усі необхідні заходи для подальшого зберігання майна, неможливо усунути певні несприятливі обставини, а в законі немає вказівки на те, як повинні діяти охоронець і поклажодавець у подібних ситуаціях.
На відміну від охоронця, поклажодавець не може бути зобов'язаний виконати своє зобов'язання в натурі, якщо у нього немає майна, яке він повинен був здати на зберігання. Поклажодавець, який передав майно на зберігання, зобов'язаний сплатити охоронцеві винагороду, якщо договір схову сплатний. Розмір винагороди визначається затвердженими у встановленому порядку таксами, ставками, тарифами, а за відсутності таких - за згодою сторін (ч. 1 ст. 417 ЦК УРСР).
У новому ЦК України такої норми немає. В ст. 965 цього Кодексу передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором. У разі дострокового припинення зберігання з незалежних від зберігача обставин він має право на пропорційну частину оплати. Поклажодавець, який не забрав річ після закінчення терміну зберігання, повинен оплатити за весь час фактичного її зберігання.
Законом передбачаються і особливі випадки оплати зберігання. Так, нотаріальна контора зобов'язана видати винагороду охоронцеві, опікунові або особі, якій передано на зберігання спадкове майно, якщо вони не є спадкоємцями [8].
Зберігач описаного державним виконавцем майна, якщо ним не є сам боржник або член його сім'ї, одержує винагороду відповідно до угоди зберігача і державного виконавця (ст. 58 Закону України "Про виконавче провадження").
Послуги, що надаються охоронцем, оплачуються у багатьох випадках наперед, інакше речі не можуть бути прийняті на зберігання. Такі правила діють при здачі майна в ломбарди, автоматичні камери транспортних організацій, у камери схову залізниці. Плата вноситься або за весь період, або за певний термін. Винагорода може вноситися і в момент отримання речей назад. Питання про право охоронця затримувати у себе річ до сплати винагороди поклажодавцем законом не врегульовано, а в літературі вирішується по-різному. Одні автори вважають, що охоронець не має права затримувати річ до отримання грошей за зберігання [12, 256], інші - що перешкод до цього немає, посилаючись при цьому на двосторонній характер сплатного договору схову [29, 506]. Вважаємо більш правильною другу точку зору, оскільки у взаємних