Контрольна з правознавства

Співвідношення предмета злочину та об’єкта злочинного посягання

Виконання наказу або розпорядження. Відповідальність за виконання злочинного наказу.

Обставини, які обтяжують та пом’якшують покарання

Задача

1. Співвідношення предмета злочину та об’єкта злочинного посягання

Специфiка кримiнального права полягає в тому, що воно, в першу чергу, виконує завдання охорони найбiльш важливих цінностей, якi iснують у суспiльствi, вiд спричинення їм шкоди. На вiдмiну вiд iнших галузей системи права, завдання яких полягає в регуляцiї вiдповiдних груп суспiльних вiдносин (див. наприклад, ст. 1 Цивiльного Кодексу України), завдання кримiнального права, яке визначено ст. 1 КК України, полягає в охоронi цiнностей суспiльства, а не в регуляцiї.

Правильне вирiшення питания про об’єкт злочину має важливе теоретичне i практична значения. Саме об’єкт дозволяє розкрити соцiальну сутнiсть злочину, з’ясувати його суспiльно небезпечнi наслiдки, сприяє правильнiй квалiфiкацiї дiяння, а також вiдмежуванню його вiд сумiжних суспiльно небезпечних посягань. Об’єкт вiдiграє iстотну роль i для визначсння самого поняття злочину, значною мiрою впливає на змiст об’єктивних i суб’єктивних його ознак, є вихiдним при квалiфiкацiї злочинiв, побудовi системи Особливої частини КК. Усе це дає змогу зробити висновок, що проблема об’єкта злочину є однiєю з основних у науцi кримiнального права.

Одразу слiд зауважити, що в науцi кримiнального права, незважаючи на чисельнiсть праць, присвячених проблемі об’єкта кримiнально-правової охорони, не iснує єдностi в розумiннi цього питания.

Пiдхiд до розумiння змiсту цього елементу складу злочину протягом XX столiття зазнав суттєвих змiн.

Професор H.Д.Cepієвcький визначав об’єкт злочину, як ,,конкретнi блага та iнтереси” суспiльства.

Професор Н.С. Таганцев, визначаючи змiст поняття ,,об’єкт злочину”, писав, шо ним є ,,заповедь или норма права, нашедшая свое выражение во входящем в сферу субъективных прав, охраненном этой нормой, интересе жизни”.

У радянській кримiнально-правовiй науцi упродовж всього iсторичного перiоду iснування СРСР панувала точка зору про об’єкт злочину, яка була сформульована ще в 1924 р. видатним вченим-кримiналiстом професором А.А. Пiонтковським в одному з перших радянських пiдручникiв з кримiнального права. Вiн зокрема зазначав, що, ,,виходячи iз загального ... вчення про злочин, об’єктом будь-якого злочинного дiяння слiд вважати суспiльнi вiдносини, якi охороняються всiм апаратом кримiнально правового примусу”.

Така ж точка зору висловлювалась протягом десятирiч i iншими вiдомими вченими-кримiналiстами, якi розглядали проблему об’єкту злочину.

Одночасно в теорiї кримiнального права з’явились i дешо iншi погляди на змiст об’єкту злочину.

Так, П.C. Матишевсъкий зазначав, шо ,, ... об’єктом злочину, який найповнiше, порiвняно з iншими елементами складу злочину, вiдображає характер суспiльної небезпечностi вчиненого дiяння, мають визнаватися не абстрактнi суспiльнi вiдносини, а конкретнi людськi, суспiльнi або державні цiнностi”.

Об’єктом злочину завжди виступає те благо, якому злочином завдається реальна шкода чи створюється загроза заподiяння такої шкоди.

Об’єктом злочину в кримiнальному правi є те, на що скеровано суспiльно небезпечне дiяння, те, чому це дiяння спричиняє шкоду або ставить під загрозу спричинення такої шкоди.

В науцi кримiнального права найбiльш визнаною є точка зору, згiдно з якою об’єктом будь-якого злочину є охоронюванi законом про кримiнальну вiдповiдальнiсть суспiльнi вiдносини.

Визнання в якостi об’єкту злочину виключно суспiльних вiдносин було вiдповiдною ,,послугою” з боку кримiнального права пануючiй у радянському суспiлъствi iдеологiї, яка висувала на перший план суспiльнi інтереси, а людину з її особистими інтересами та благами залишала на другорядних ролях. Це знаходило свiй прояв i в iєрархiї задач, якi ставились перед кримiнальним законом, коли вiн повинен був у першу чергу охороняти соцiалiстичну державу, соцiалiстичну власнiсть і тiльки потiм життя, здоров’я, честь та гiднiсть особи, особисту власнiсть та iн.

Це входило в протирiччя з загальноприйнятими на рiвнi свiтової спільноти пріоритетами, якi визнають людину вишою соцiальною цiннiстю i ставлять питания її правової схорони на перше мiсце.

У зв’язку із прийняттям Конституцiї України 1996 р. та визначенням нею нової системи прiоритетiв, у яких людина, її права та свободи визнанi вишою соцiальною цiннiстю, змiнився i пiдхiд до розумiння об’єкту злочину в кримінальному праву.

Таким чином, об’єктом злочину є тi суспiльні відносини, на якi посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди, i якi поставлені пiд охорону закону про кримінальну вiдповiдалънiсть.

Для правильного з’ясування сутності об’єкта злочину i ,,механізму” злочинного посягання на нього важливо визначити структуру суспiльних вiдносин i взаємодiю мiж рiзними елементами їх складових частин.

У фiлософськiй i правовiй науцi загальновизнано, що структурними елементами суспiльних вiдносин є:

1) суб’єкти (носiї) вiдносин;

2) предмет, з приводу якого iснують вiдносини;

3) соцiальний зв’язок (суспільно значуща дiяльнiсть) як змiст вiдносин.

Структура будь-яких суспiльних вiдносин завжди незмiнна. Включения до структури якихось iнших, органiчно не властивих їй елементiв (наприклад, зовнiшнiх умов виникнення вiдносин), як i виключення з її складу будь-яких обов’язкових елементiв, призводить до того, що вiдносини втрачаються, зникають або ж замiнюються якимись iншими, бiльш загальними поняттями. 3 другого боку, розглядаючи структуру суспiльних вiдносин, слiд зазначити, що вона є не просто сумою частин, з яких складається, а цiлiсною системою елементiв, якi її утворюють i якi вiдповiдним чином пов’язанi i взаємодiють один з одним.

До складу будь-яких суспiльних вiдносин входять їх суб’єкти (учасники вiдносин). Безсуб’єктних вiдносин у реальнiй дiйсностi не iснує. Якщо немає учасникiв вiдносин, то не iснує i самих вiдносин, якi завжди являють собою певний соцiальний зв’язок мiж самими учасниками. Суб’єктами суспiльних вiдносин