Встановлення учасникiв суспiльних вiдносин, або (що одне і те ж саме) їх суб’єктного складу, а також їх соцiальних функцiй у самих вiдносинах, у багатьох випадках дає можливiсть визначити i тi суспiльнi вiдносини, що є об’єктом того чи iншого злочину. Цю властивiсть суб’єктiв у суспiльних вiдносинах нерiдко використовує i сам законодавець як для окреслення меж чинностi кримiнального закону, так i для вказiвки на тi суспiльнi вiдносини, якi є об’єктом конкретного злочину. Так, у ст. 328 зазначено, що вiдповiдальнiсть за розголошення державної таємницi несуть лише особи, яким вiдомостi, що становлять державну таємницю, були довiренi або ж стали вiдомi у зв’язку з виконанням службових обов’язкiв. Отже, правильне визначення суб’єктного складу i з’ясування соцiальної ролi особи в ньому не тiльки сприяє визначенню кола тих вiдносин, якi охороняються конкретною кримiнально-правовою нормою, але й дає можливiсть з’ясувати їх змiст, оскiльки в соцiальних функцiях особи вiдбивається як змiст, так i характер соцiальних зв’язкiв у вiдносинах.

Предметом суспiльних вiдносин справедливо називають усе те, з приводу чого або у зв’язку з чим iснують i самi цi вiдносини. Тому предметом суспiльних вiдносин можуть бути насамперед рiзного роду фiзичнi тiла, речi (природнi об’єкти, рiзнi товари чи предмети, що не мають ознак товару), а також сама людина. Наприклад, в об’єктi такого злочину, як ненадання допомоги хворому медичним працiвником (ст. 139), хвора людина — лише предмет охоронюваних законом вiдносин, а їх суб’єктами є медичнi працiвники.

Усi суспiльнi вiдносини залежно вiд особливостей їх предмета необхiдно подiляти на двi групи — матерiальнi i нематерiальнi. Вiдносини, до складу яких входить матерiальний предмет (майно, лiс, водойми, дикi тварини тощо), називають матерiальними. У нематерiальних вiдносинах функцiї предмета виконують вже iншi соцiальнi цiнностi (наприклад, державна влада або духовнi блага).

Обов’язковим структурним елементом будь-яких суспiльних вiдносин є соцiальний зв’язок, що його справедливо розглядають i як змiст самих вiдносин. Такий висновок обумовлений тим, що соцiальний зв’язок є нiби дзеркалом внутрiшньої структури суспiльних вiдносин, у ньому виявляються його сутнiсть i соцiальнi властивостi. Пiд соцiальним зв’язком, як правило, розумiють певну взаємодiю, певний взаємозв’язок суб’єктiв. Тому соцiальний зв’язок притаманний лише людинi i являє собою одну з форм загального зв’язку i взаємодiї.

Зовнi соцiальний зв’язок найчастiше знаходить свiй вияв у рiзних формах людської дiяльностi. Форми цiєї дiяльностi можуть бути рiзноманiтними: нормальна робота пiдприємств торгiвлi, громадського харчування, пiдприємств служби побуту; рацiональне використання природних ресурсiв; забезпечення безпечних умов працi на виробництвi, нормальна службова дiяльнiсть та iн. У деяких випадках соцiальний зв’язок, як i самi суспiльнi вiдносини, може виявлятися не тiльки у виглядi дiяльностi. Вiн також може iснувати в ,,застиглiй”, пасивнiй формi, наприклад, у виглядi ,,позицiй” особи щодо iнших осiб у формi правового або соцiального статусу громадян, у виглядi соцiальних iнститутiв i т. iн.

Викладене дозволяє зробити важливий у практичному вiдношеннi висновок про те, що для з’ясування сутностi соцiального зв’язку необхiдно встановити змiст дiяльностi (поведiнки) суб’єктiв вiдносин.

Соцiальний зв’язок як елемент суспiльних вiдносин завжди зна-ходиться в нерозривному зв’язку з iншими їх структурними елементами. З одного боку, на його змiст впливають суб’єкти суспiльних вiдносин, бо вiн є певною формою їхньої взаємодiї i взаємозв’язку; з другого — його не можна розглядати у вiдривi вiд предмета суспiльних вiдносин, яким завжди виступає те, з приводу чого або у зв’язку з чим виникають i функцiонують суспiльнi вiдносини. Отже, i сам соцiальний зв’язок завжди виникає й існує у зв’язку з тими чи iншими предметами суспiльних вiдносин. Тому слiд визнати, що соцiальний зв’язок завжди має предметний характер. Безпредметного соцiального зв’язку в суспiльствi бути не може. Важливо зауважити й те, що соцiальному зв’язку, як i суспiльним вiдносинам, завжди властивий об’єктивний характер. Вiн iснує як щось дане, реальне, наявне i лише в такому виглядi виступає як елемент об’єкта злочину.

Слiд зауважити, що iснують i iншi думки з приводу структури суспiльних вiдносин. Так, деякi вченi вважають, що структура суспiльних вiдносин включає в себе чотири елементи:

- суб’єктiв вiдносин;

їх дiї або стан один щодо одного;

інтереси суб’єктів;

предмет відносин.

Важливим залишається питання про те, що ця схема, яка має як своїх прихильникiв, так i противникiв, не зовсiм вiдповiдає законам системностi, так як штучно видiляє в якостi обособленого елементу (iнтереси особи), який є характеристикою iншого (загального) еле менту (суб’єкту).

Виходячи з аналiзу соцiальних вiдносин, можна повернутись до визначення об’єкту злочину.

Шкода, яка спричиняється злочином, так чи iнакше спрямована на один з елементiв системи суспiльного вiдношення. Вектор злочину завжди спрямований на один з елементiв суспiлъного вiдношення — або на його предмет (об’єкт), або на учасника (суб’єкта), або на соцiальний зв’язок. При цьому куди б не був вiн нацiлений, шкода спричиняється суспiльному вiдношенню в цiлому. Не може iснувати такого положения, коли шкода спричинена, наприклад, предмету, а все суспiльне вiдношення залишилось неушкодженим. Тому позиuiя тих авторiв, якi вказують, шо об’єктом злочину можуть виступати елементи структури суспiльних вiдносин, а не суспiльнi вiдносини в цiлому, є не зовсім правильною.

П.С.Матишевським висловлена ше одна точка зору, згiдно з якою в якостi об’єкта злочину виступають, крiм суспiльних вiдносин, і особистi блага