Наявність такого наказу є підставою для вчинення відповідних дій (бездіяльності), які повинні відповідати певним ознакам, що характеризують: 1) виконавця наказу; 2) мету його дій (бездіяльності); 3) характер цих дій (бездіяльності); 4) об'єкт заподіяння шкоди; 5) своєчасність і 6) межі заподіяння цієї шкоди.

Відповідно до ст. 41 КК виконавцем законного наказу визнається особа, якій адресований цей наказ, і яка зобов'язана його виконати. Це може бути як підпорядкована по службі особа (наприклад, військовослужбовець, працівник підприємства, установи або організації), так і особа, що хоча і не є підпорядкованою, проте в силу закону зобов'язана виконати звернений до неї законний наказ (наприклад, особа, до якої звернена законна вимога представника влади). Виконавцем наказу може бути одна особа чи група осіб.

Дія або бездіяльність особи, яка виконує наказ, повинна бути підпорядкована меті виконати законний наказ. Для визнання заподіяння шкоди правомірним достатньо, щоб воно було спрямоване на досягнення цієї мети і зовсім не обов'язково, щоб ця мета фактично була досягнута (наприклад, особа намагалася знищити будівлю на виконання наказу, але це їй не вдалося). Якщо ж особа керувалася іншими цілями (наприклад, заподіяти шкоду для досягнення особистої мети), то вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяну шкоду на загальних підставах.

Характер дії або бездіяльності особи, яка виконала наказ, може бути як активним, так і пасивним, на що прямо вказується у ч. 1 ст. 41 КК. При цьому ці дії або бездіяльність у будь-якому випадку із зовнішньої, фактичної сторони повинні підпадати під ознаки якогось діяння, передбаченого КК (наприклад, убивства, завдання тілесних пошкоджень, позбавлення волі людини, знищення або ушкодження майна, зловживання службовим становищем, перевищення влади, угону автомобіля тощо). Якщо дія або бездіяльність особи не були схожими за зовнішніми ознаками з будь-яким злочином, то вони не мають кримінально-правового значення.

Об'єкт заподіяння шкоди при виконанні законного наказу — це правоохоронювані інтереси особи, суспільства або держави: життя і здоров'я людини, її особиста свобода, власність, недоторканність житла, громадська безпека, громадський порядок, природне середовище, недоторканність кордонів, авторитет Органів державної влади, інтереси внутрішньої безпеки тощо (див. п. 5 коментарю до ст. 36).

Якщо однією з обов'язкових ознак змісту законного наказу є зазначення часу, протягом якого він повинен бути виконаний, то заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам повинне визнаватися правомірним, якщо воно мало місце своєчасно, тобто протягом часу, визначеного в цьому наказі.

У іншому випадку заподіяння шкоди до або після визначеного часу передбачає кримінальну відповідальність на загальних підставах.

Межі заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам визначаються змістом даного наказу. Заподіяння шкоди лише в цих межах і визнається правомірним.

Перевищення меж заподіяння шкоди при виконанні законного наказу свідчить про так званий ексцес виконання наказу (наприклад, заподіяння явно більшої шкоди, ніж це передбачалося у наказі). Якщо цей ексцес зроблений, наприклад, службовою особою, то при наявності всіх інших ознак її дії необхідно розглядати як перевищення влади або службових повноважень. При цьому вчинення злочину при перевищенні меж заподіяння шкоди з метою виконання законного наказу розглядається як обставина, що пом'якшує покарання на підставі п. 6 ч. 1 ст. 66 КК.

Відмова виконати наказ, за загальним правилом, є правопорушенням, а для деяких суб'єктів, наприклад, військовослужбовців, становить злочин, передбачений ст. 402 КК — непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу. Разом з тим ч. З ст. 41 КК передбачає, що «не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження». Це положення цілком відповідає ст. 60 Конституції України, в якій закріплено, що «ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.

У певних випадках за виконання злочинного наказу відповідальність несе не його виконавець, а особа, яка віддала такий наказ. Це має місце тоді, коли особа, до якої звернуто наказ, не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу. За таких обставин у її ставленні до вчиненого відсутня вина. Питання про те, чи міг виконавець усвідомлювати злочинний характер відданого наказу, виникає у тих випадках, коли злочинність наказу не є очевидною. Відповідь на це питання залежить від конкретних обставин справи (посади, кваліфікації, поінформованості виконавця тощо).

Особа, яка віддала злочинний наказ, несе за це кримінальну відповідальність як виконавець, а у випадках віддання явно злочинного наказу, коли безпосередній виконавець наказу також підлягає кримінальній відповідальності, — як організатор злочину.

3. Обставини, які обтяжують та пом’якшують покарання

При призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються: