Наказне провадження

ПЛАН

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ ТА ОСНОВНІ УМОВИ НАКАЗНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

2. ПОРЯДОК НАКАЗНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

2.1. Звернення із заявою про видачу судового наказу

2.2. Відмова в порушенні наказного провадження

2.3. Залишення без руху заяви про порушення наказного провадження

2.4. Видача, скасування та виконання судового наказу

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Захист прав і свобод людини й громадянина — пріоритетне завдання всіх судів судової системи Республіки Білорусь. У його реалізації велику роль відіграють суди загальної юрисдикції, на які покладено вирішення справ у порядку цивільного судочинства, що має забезпечувати своєчасний розгляд та правильне вирішення справ із захисту порушених прав та інтересів, що охороняються законом, громадян та юридичних осіб. Досягнення цієї мети здійснюється на всіх стадіях та у всіх провадженнях, передбачених цивільно-процесуальним законодавством.

Судочинство в кожній цивільній справі являє собою послідовне виконання процесуальних дій. Такі дії суд та інші учасники процесу здійснюють не безсистемне, а у встановленому процесуальному порядку та в точній послідовності, які визначені нормами цивільного процесуального права. Такий доволі жорсткий та формалізований регламент, встановлений цивільними процесуальними законами, забезпечує об'єктивність суду, дає можливість всебічно дослідити обставини справи й гарантує винесення законного та обґрунтованого рішення.

Однак застосування в усіх без винятку випадках усіх формальностей позовного процесу досить часто затягує судочинство, відкладає на потім захист уже порушених прав і законних інтересів. Ціла низка вимог, що не викликають сумніву, підтверджених документально оформленими зобов'язаннями, може бути розв'язана за спрощеним порядком.

Ігнорування характеру поведінки сторін і ступеня обґрунтованості вимог істотно порушує взаємозв'язок кінцевої мети судочинства та методів її досягнення. Застосування позовного порядку для розгляду документально підтверджених та неоспорюваних вимог невиправдане ні з позиції засад процесуальної економії, ні з позиції матеріальних (фінансових) витрат держави. Можливість спрощення й скорочення процедури в обумовлених законом випадках підвищує ефективність захисту права, полегшує роботу суду.

Цивільним процесуальним кодексом (далі — ЦПК) України встановлена можливість стягнення грошових коштів і витребування рухомого майна в спрощеному порядку — без проведення судового засідання та виклику сторін. Такий порядок називається наказним провадженням і є самостійним видом судочинства в суді першої інстанції [2].

Щоб краще зрозуміти механізм наказного провадження, чинного в цивільному процесуальному законодавстві України, необхідно звернутися до обставин, які уможливлюють розгляд справи в скороченому та спрощеному порядку, тобто до умов наказного провадження. Саме ці та інші важливі питання наказного провадження у цивільному процесі України – основний предмет дослідження даної роботи.

1. ПОНЯТТЯ ТА ОСНОВНІ УМОВИ НАКАЗНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Справи, що розглядаються в цивільному процесі, характеризуються різноманіттям і відмінністю, зокрема по складності доведення обставин справи. Існують певні справи, які можуть бути вирішені на основі пред’явлених доказів, без їхнього судового розгляду по суті. Наприклад, якщо дитина після розірвання шлюбу залишена проживати з матір'ю, батько не платить аліменти і не оспорює батьківства, то і стягнення аліментів не вимагає судового розгляду, достатньо письмових доказів, підтверджуючих право неповнолітньої дитини на отримання аліментів на утримання від свого батька. Але не всі справи про стягнення аліментів можуть бути такими ж "прозорими". Справа серйозно ускладнюється, якщо відповідач, наприклад, вже виплачує грошові суми по інших виконавчих листах або оспорює своє батьківство. Тут для встановлення всіх обставин справи без судового слухання не обійтися.

В багатьох країнах світу законодавство вводить спрощені процедури розгляду деяких категорій справ (простих, безперечних і т.д.). Спрощене провадження може приймати різні форми. В українському цивільному судочинстві однією з форм спрощеного провадження виступає судовий наказ [8, 374].

Судовий наказ має свою історію розвитку як в Україні, так і за кордоном.

Судовий наказ існував, щоправда в дещо іншій формі, починаючи з судової реформи 1864 р. ЦПК 1923 р. також передбачав судовий наказ (ст. 210-219). Але вже в 30-50-х рр. судовий наказ перестав існувати в українському цивільному процесуальному законодавстві і не був запроваджений у ЦПК УРСР 1963 р. Нотаріальні органи були покликані надавати виконавчу силу борговим і платіжним документам, тобто вчиняти виконавчий напис [3]. Разом з тим в 1985 р. введення одноосібного порядку винесення суддею ухвали про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей ознаменувало собою початок повернення до наказового провадження. Прийняття нового ЦПК України у 2004 році відродили судовий наказ остаточно.

Деякі автори бачать причину тривалої відсутності наказового провадження в українському цивільному процесі в економіці радянського часу, для якої були не характерні ринкові відносини. Безперечно, це має значення, і важливе. Але той факт, що прообразом судового наказу стала спрощена модель стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, свідчить і про інші причини введення судового наказу: наявність справ, які можуть бути вирішені на основі поданих письмових документів [10, 352].

В цілому судовий наказ сприяє прискоренню як вирішення справи, так і відновлення порушених прав.

Судовий наказ - це виключення із загального правила, згідно якого вирішенню спорів судом передує судовий розгляд. Згідно ЦПК судовий наказ є рішенням судді, винесеним на підставі заяви про стягнення грошових сум або про витребування рухомого майна від боржника по вимогах, вказаних в ЦПК.

Основними умовами наказного провадження в Україні є: 1) особливий характер вимог, встановлених ЦПК України; 2) наявність у стягувача письмових доказів; 3) згода стягувача на вирішення спору в порядку наказного провадження.

Перелік вимог, що можуть бути розглянуті в порядку наказного провадження, чітко визначений законом, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Це вимоги, засновані на нотаріально