Свої вимоги стягувач повинен підтвердити письмовими доказами, що беззаперечно доводять обґрунтованість заявлених вимог. Ці докази мають бути подані разом із заявою про порушення наказного провадження. Якщо докази не подані або на основі наданих доказів неможливо розв'язати спір про право, то суддя відмовляє у видачі ухвали про судовий наказ.

Можливість розгляду справи в порядку наказного провадження залежить від волі стягувана. Якщо він вважає, що боржник не може пред'явити обґрунтовані заперечення проти заявлених вимог та що наданих письмових доказів достатньо для розв'язання спору, він може звертатися з заявою про порушення наказного провадження; якщо ж, на думку стягувача, справа вимагає складної юридичної оцінки, то він може звернутися до суду з позовною заявою.

Наказне провадження порушується на підставі заяви про порушення наказного провадження, однак, на відміну від позовного провадження, ухвала про порушення провадження у справі не виноситься. Заява подається стягувачем за загальними правилами підсудності. Форма заяви встановлена ст. 98 ЦПК України. До заяви стягувач додає письмові документи, що беззаперечно підтверджують заявлені вимоги [11, 97].

Сторонами в наказному провадженні є стягувач і боржник. Стягувач — особа, яка звернулася до суду за захистом своїх прав і спирається на беззаперечні документи. Боржник — особа, яка не виконує своїх зобов'язань перед стягувачем. Треті особи, а також інші учасники процесу (свідок, експерт, спеціаліст) брати участь у розгляді справи не можуть. Як правило, заява про порушення наказного провадження подається стягувачем, однак вона може бути подана також представником, прокурором, державним органом, юридичною особою та громадянином, що від власного імені захищають права інших осіб.

Суддя протягом трьох днів від дня надходження заяви про порушення наказного провадження зобов'язаний розглянути й вирішити справу. Наказне провадження проходить без судового розгляду, але це не означає, що тут взагалі відсутнє встановлення та дослідження фактичних обставин справи. Для винесення ухвали про судовий наказ судді необхідно дослідити й оцінити обставини, пов'язані з характером заявлених вимог, їх документальне підтвердження, дотримання стягувачем визначених правил оформлення та подання заяви. Обов'язковим є також визначення й дослідження нормативно-правових засад, необхідних для видання ухвали про судовий наказ, прийняття відповідного правозастосувального акта й доведення його до відома заінтересованих осіб.

На підставі дослідження наданих матеріалів суддя виносить одну з наступних ухвал: про відмову в прийнятті заяви про порушення наказного провадження; про залишення заяви без руху; про судовий наказ.

2. ПОРЯДОК НАКАЗНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

2.1. Звернення із заявою про видачу судового наказу

Перш за все слід сказати про те, які суб'єкти володіють правом звернення до суду з заявою про видачу судового наказу.

Ініціатором порушення справи може бути стягувач, причому на стороні заявника можлива співучасть. Наприклад, декілька осіб може просити видати судовий наказ, якщо вони пов'язані з боржником одним матеріальним правовідношенням. Слід сказати, що співучасть може бути і на стороні боржника.

Від імені і на користь стягувача може виступати представник. Зокрема, це може бути і законний представник на вимогу про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, не пов'язаному зі встановленням батьківства, запереченням батьківства (материнства) або необхідністю залучення інших зацікавлених осіб.

Відповідні державні органи виступають в якості стягувача при заявленні вимог про стягнення з громадян недоїмок по податках, зборах і інших обов'язкових платежах.

Органи внутрішніх справ, органи податкової поліції, мають право заявляти вимоги про стягнення витрат, пов’язаних з розшуком відповідача, або боржника і його майна, або дитини, відібраної в боржника за рішенням суду, а також витрат, пов'язаних із зберіганням арештованого майна, вилученого в боржника, і зберіганням майна боржника, виселеного із займаного ним житлового приміщення [6, 389].

Стаття 98 ЦПК чітко вказує на форму і зміст заяви про видачу судового наказу, за невиконання яких наступають наслідки, передбачені ст. 121 цього Кодексу (залишення без руху з можливістю визнання заяви неподаною).

У змісті заяви повинні бути три основних елемента: 1) вимога заявника, 2) обставини, на яких вони ґрунтуються, 3) документи, що підтверджують обґрунтованість заяви. Зокрема, у заяві про видачу судового наказу зазначається: назва суду, до якого звертається заявник, прізвище, ім’я, по-батькові заявника, адреса проживання, прізвище, ім’я, по-батькові боржника, адреса проживання, назва документу, обґрунтування своїх вимог, загальна сума боргу, норми законодавства, які передбачають можливість вирішення справи у порядку наказного провадження, прохання про постановлення рішення конкретного змісту та перелік додатків, які долучені до справи.

ЦПК не передбачає винесення ухвали про порушення наказаного провадження (за аналогією з відкриттям провадження у цивільній справі). Заяву про видачу судового наказу може бути подано лише щодо вимог, зазначених в ст. 96 ЦПК. Зазначенням про те, що судовий наказ може бути виданий і в інших випадках, встановлених законом, закон вимагає звертатися до «відкритого бланку».

Слід зазначити, що у ч. 2 ст. 98 ЦПК зазначається, що у заяві повинні бути лише зазначено на перелік документів, а не їх подання. Однак тлумачення цієї частини статті у систематичному зв'язку з ч. 2 ст. 98 та п. 2 ч. 1 ст. 100 ЦПК вказують на те, що документи