на підтвердження заявлених вимог повинні бути додані до заяви, оскільки у протилежному випадку в судді будуть підстави для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу [20, 75].
Судовою практикою також вироблено типовий перелік документів, які повинні додаватись до заяви про видачу судового наказу по найбільш поширених категоріях справ наказного провадження. Так, у випадку подачі заяви про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, не пов'язана зі встановленням батьківства, запереченням батьківства (материнства) або необхідністю залучення інших зацікавлених осіб до заяви про видачу судового наказу додаються наступні документи: свідоцтво про народження дитини (дітей), на утримання яких просять стягнути аліменти, свідоцтво про шлюб (свідоцтво про розірвання шлюбу), довідка про знаходження дитини (дітей) на утриманні, довідка про заробітну платню боржника і про наявність або про відсутність виконавчих листів, по яких здійснюється стягнення з боржника, документ про призначення опікуна, піклувальника (в тому випадку, якщо такі призначені і заява подається опікуном або опікуном) і ін. Виходячи з поданих документів, суддя повинен звертати увагу на такі обставини:
1) що аліменти стягаються на неповнолітню дитину;
2) що через положення СК України боржник зобов'язаний утримувати неповнолітню дитину (йдеться не тільки про батьків, усиновителів, але і про дідів, бабусь, повнолітніх братів і сестер) [1];
3) місце роботи і розмір заробітної платні боржника;
4) відсутність інших виконавчих листів, по яких з боржника здійснюється стягнення.
За наявності спору стягнення аліментів може здійснюватися в позовному провадженні, навіть якщо справа не обтяжена вимогою про встановлення батьківства. Наприклад, якщо з боржника проводиться стягнення по інших виконавчих листах, отже, є зацікавлені особи, які в позовному провадженні притягуються в якості третіх осіб, тоді у видачі судового наказу відмовляється. Також в позовному порядку стягаються аліменти в твердій грошовій сумі, оскільки для цього потрібне дослідження прибутків, з наявністю яких закон встановлює можливість стягнення аліментів в твердій грошовій сумі, а не в відсотковому відношенні. Така справа буде розглянута в позовному порядку [18, 244-245]
Крім загальних вимог заява про видачу судового наказу про стягнення з громадян недоїмки по податках, зборах і інших обов'язкових платежах повинна містити вказівку, на підставі якого закону громадянин зобов’язується до сплати відповідних платежів, яка сума платежу і терміни сплати цього платежу, сума недоїмки, термін платежу, по якому утворилася недоїмка.
До заяви додаються:
- копія платіжного доручення або виписка з рахунку боржника з вказівкою часу вручення йому платіжного документа, розміру і терміну платежу;
- акт опису майна боржника (або акт про відсутність майна);
У випадках подачі заяви про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної платні до заяви про видачу наказу повинен бути доданий документ, підтверджуючий нарахування заробітної платні і її невиплату (копія платіжної відомості або виписування з платіжної відомості на отримання заробітної платні) і т. iн [13, 127]. Так, до Івано-Франківського міського (місцевого суду) з заявою про видачу судового наказу звернувся громадянин Р, який у заяві вказав, що працює на заводі “К”. За період з 12.04.06 по 16.08.06 заробітна плата йому нараховувалась, але не була виплачена у зв'язку з відсутністю коштів. Загальна сума заборгованості складає 3 тисячі 600 грн. На підставі цього, керуючись ст. ст. 98, 102 ЦПК України громадянин Р просив суд видати судовий наказ на стягнення з заводу «К» на його користь вказану суму боргу. До заяви він додав: 1) копію трудової книжки, 2) копію наказу про прийом на роботу, 3) довідку про заборгованість з заробітної плати, 4) копію заяви для боржника.
2.2. Відмова в порушенні наказного провадження
Ухвала про відмову в порушенні наказного провадження виноситься на загальних засадах, передбачених ЦПК для позовного провадження. Суддя відмовляє в прийнятті заяви також у випадках, якщо: заявлена вимога не підлягає розгляду в порядку наказного провадження; боржник перебуває поза межами юрисдикції судів України, не представлені документи, що підтверджують заявлену вимогу; вбачається наявність спору про право, який неможливо вирішити на підставі наданих документів; заява не оплачена державним митом. Ухвала про відмову в порушенні наказного провадження набирає законної сили одразу після її винесення й оскарженню та опротестуванню не підлягає. Однак у такому випадку в стягувача є можливість вчинити позов за тими самими вимогами в порядку позовного провадження, причому держмито, сплачене стягувачем, зараховується в рахунок мита, що підлягає сплаті за позовною заявою.
У разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається, що не можна назвати справедливим. Однак, якщо стягувач вирішить звернутися з тією же вимогою, яка була заявлена у заяві про видачу судового наказу, в чому було відмовлено, у позовному порядку, то внесена ним сума судового збору зараховується до суми судового збору, встановленої за позовну заяву (ч. 2 ст. 99 ЦПК).
Згідно з п. 1 ст. 293 ЦПК ухвала суду про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу може бути оскаржена.
Примітка. Стаття 100 ЦПК передбачає лише дві підстави для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, тобто має місце так званий вичерпний перелік, що для судової процедури є дуже важливим. Однак у судовій практиці можуть виникати й інші ймовірні перешкоди для прийняття заяви про видачу судового наказу, на які суд зобов'язаний буде звернути увагу, але вказана стаття це не передбачає, хоча його зміст направлений на це [16, 181].
Наприклад, заява про видачу судового наказу може бути подана: не за