правилами підсудності; недієздатною особою; у провадженні цього суду вже є аналогічне наказне провадження між тими ж особами, про той же самий предмет і з тих же підстав; заява може не підлягати розгляду в суді через її непідвідомчість; у спорі між тими ж особами, про той же предмет і з тих же підстав уже виносився судовий наказ; після смерті фізичної особи чи ліквідації юридичної особи спірні правовідносини не допускають правонаступництва тощо. Це випадки, що передбачені ст. ст. 121, 122 ЦПК, і регулюють позовне провадження, тобто постановляється ухвала про повернення заяви та відмовляється у відкриття провадження у справі.
Таким чином, і в цих випадках суд не може прийняти заяву про видачу судового наказу. Законодавцю слід внести зміни до ст. 100 ЦПК і передбачити, що суд відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу і з підстав, передбачених ст. ст. 121, 122 цього Кодексу. Зазначене свідчить про наявність певних проблем процесуальної регламентації наказного провадження і необхідність їх вирішення.
У розділі II ЦПК, що регулює наказне провадження, є деякі неузгодженості. Так, в ч. 2 ст. 99 ЦПК вказується на випадок, коли суд відмовляє у видачі судового наказу. Однак ст. 100 ЦПК, яка визначає вичерпний перелік, вказує на випадки відмови не у видачі судового наказу, а на відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу, яку й слід суду застосовувати.
2.3. Залишення без руху заяви про порушення наказного провадження
Залишення без руху заяви про порушення наказного провадження можливе у випадку, якщо остання не відповідає формі, встановленій ЦПК для заяви про порушення наказного провадження. В цьому випадку суддя залишає її без руху та призначає строк для виправлення недоліків. Заява, виправлена у відповідності з вказівками судді, вважається поданою в день її первинного подання до суду. А якщо ні, то заява вважається не поданою й повертається стягувачеві.
Термін для усунення недоліків позовної заяви, якщо він пропущений з поважних причин, за клопотанням заявника може бути продовжений (а не поновлений) відповідно до ст. 73 ЦПК. Відповідно до п. 9 ст, 293 ЦПК ухвала суду щодо визначення розміру судових витрат може бути оскаржена [19, 287].
Слід теж враховувати встановлені ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів від 21.01.1993 р. № 7-93 «Про державне мито» пільги при пред'явленні заяв. Це випливає з п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦПК, де зазначається, щодо набрання законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита. Зокрема, від сплати державного мита звільняються при подачі заяви про видачу судового наказу за вимогами про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, звільняється прокурор при пред'явленні заяви в порядку представництва інтересів держави чи громадянина тощо.
Уразі невиконання заявником вказівок суду про усунення недоліків заяви в установлений судом строк, ухвалою суду заява підлягає поверненню заявникові, про що постановляється ухвала, яка згідно з п. З ст. 293 ЦПК може бути оскаржена в апеляційному порядку. Крім цього, повернення заявникові заяви не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою після усунення її недоліків [4].
В ухвалі слід обов'язково чітко зазначити, яким саме вимогам, встановленим законом, не відповідає заява.
ЦПК не передбачає можливості зупинення провадження чи закриття провадження у наказному провадженні, тому всі питання, що стосуються передумов прийняття заяви про видачу судового наказу та умов реалізації цього права повинні бути вирішені на стадії прийняття заяви.
2.4. Видача, скасування та виконання судового наказу
Якщо суддя дійде висновку, що надані документи беззаперечно підтверджують обов'язок відповідача, то він виносить ухвалу про судовий наказ. Ухвала про судовий наказ — це акт правосуддя, яким владно, у відповідності до наданих стягувачем письмових документів, на підставі норми права задовільняються вимоги про стягнення грошової суми або витребування рухомого майна. Серед постанов суду першої інстанції ухвала про судовий наказ займає особливе місце. Фактично вона є, поряд з рішеннями та звичайними ухвалами, третім самостійним видом постанов, що виносяться судом першої інстанції.
Після винесення ухвали про судовий наказ суддя негайно надсилає його копію боржникові з повідомленням про вручення. З моменту отримання копії ухвали про судовий наказ боржникові надається десятиденний термін для заявления заперечень. Заперечення проти заявлених вимог боржник може відправити до суду будь-яким засобом зв'язку. При цьому він, по-перше, може оспорити письмові документи, що були представлені стягувачем як докази [7, 109-111]. Це можливо шляхом: оспорювання форми документів, тобто доказу їх недостатності, невідповідності наданих документів вимогам закону; спростування відомостей, що є в документах, тобто оспорювання по суті; заяви про підробку документів без заперечень по суті.
У разі прийняття заяви стягувача про видачу судового наказу суд у триденний строк видає судовий наказ по суті заявлених вимог. Як уже зазначалось у вступній частині до цього розділу, видача судового наказу проводиться без судового засідання, без дотримання загальноприйнятих етапів правозастосування.
У судовому наказі зазначаються:
дата видачі наказу;
найменування суду, прізвище та ініціали судді, який видав судовий наказ;
ім'я (найменування) стягувача і боржника, їх місце проживання або місцезнаходження;
посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги;
сума грошових коштів, які підлягають стягненню, а також розрахунковий рахунок
боржника (юридичної особи) в установі банку, з якого повинні бути стягнуті грошові
кошти, якщо такий повідомлений заявником, яке майно присуджено та його вартість;
сума судових