Юридичні норми
ПЛАН
Стр.
ВСТУП 3
1. ПОНЯТТЯ І ЗАГАЛЬНІ ОЗНАКИ ЮРИДИЧНИХ НОРМ 5
2. СТРУКТУРА ЮРИДИЧНИХ НОРМ 9
3. СПЕЦІАЛІЗОВАНІ ЮРИДИЧНІ НОРМИ: ПРИРОДА, ОСОБЛИВОСТІ І ЗНАЧЕННЯ В ПРАВОВОМУ РЕГУЛЮВАННІ 13
4. ІНШІ ВИДИ ЮРИДИЧНИХ НОРМ 17
ВИСНОВКИ 22
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 23
ВСТУП
Питання про юридичну норму, її поняття, сутність і роль з давніх пір відносяться до числа основоположних у юридичній науці. Це можна пояснити хоча б такими причинами: по-перше, дані питання прямо і безпосередньо зачіпають інтереси різних шарів, класів суспільства, політичних партій і рухів; по-друге, ніяка інша соціальна норма не може конкурувати з юридичною в багатогранності виконуваних задач і функцій, у впливі на долю суспільства; по-третє, юридична норма - дуже складна й внутрішньо-суперечлива суспільно-політична категорія.
Проблеми щодо визначення юридичної норми виникли з моменту зародження держави. Саме з її появою пов’язують процес формування юридичних норм. Існують різні теорії їх походження, однак жодна з них не дає чіткої відповіді на питання про підстави та умови їх виникнення.
Кожен тип держави, який складався історично, мав притаманні лише їм юридичні норми, які були наділені певними ознаками та мали відповідні функції та призначення.
На сьогоднішній день більшість країн світу – це держави соціально-демократичної орієнтації, які прагнуть стати правовими. Україна також відноситься до їх числа. Однак бути правовою державою – означає дотримання і гарантування основних прав і свобод людини і громадянина. Найвищою соціальною цінністю такої держави є особа. Для повної і всебічної охорони і захисту прав людини необхідні норми, які чітко закріплюють взаємовідносини держави і особи, сприяють зміцненню законності та правопорядку у суспільстві. Серед інших норм провідну роль відіграють юридичні норми, які закріплюються у нормативно-правових документах органів державної влади в країні, є обов’язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами та забезпечуються державним примусом. Діяльність усіх державних органів, установ та організацій повинні підпорядковуватись волі та приписам юридичних норм. У зв’язку з цим необхідно дослідити основні положення науки теорії держави і права щодо визначення цього поняття.
Для вирішення вказаного завдання необхідно:
З’ясувати природу юридичної норми, відмежувавши її від таких різновидів соціальних норм, як норми моралі, технічні та корпоративні норми;
Охарактеризувати структуру юридичної норми;
Здійснити аналіз основних різновидів юридичних норм.
1. ПОНЯТТЯ І ЗАГАЛЬНІ ОЗНАКИ ЮРИДИЧНИХ НОРМ
Ознаки юридичних норм тісно пов'язані з суттєвими ознаками права як суспільного явища. Так, юридична норма завжди є правилом по-ведінки людей і їх організацій; в існуванні норм знаходить свій конкретний вияв нормативність права [9, c. 46].
Юридична норма має регулятивний характер, є мірою, еталоном (зразком), масштабом можливої або належної, дозволеної або забороненої поведінки (діяльності) суб'єктів суспільних відносин; є правовим критерієм при оцінці поведінки (діяльності) суб'єктів (суспільних відносин щодо її правомірності чи неправомірності, законності чи незаконності; моделює стан суспільних відносин, їхні особливості, об'єктний і суб'єктний склад; містить інформа-цію про поняття і ознаки правових явищ, межі, методи і принципи правового регулювання. Шкідлива, небажана для суспільства поведінка також може відбиватися в нормах права, але не сама по собі, а на рівні встановлення юридичної відповідальності за неї.
Юридична норма має загальнообов'язковий характер. Внутрішній аспект загальнообов'язковості полягає в тому, що особа, усвідомлюючи типовість, поширеність, практичну доцільність певних правил, дотримується їх у своїй поведінці. При наявності високого рівня правової свідомості й правової культури це прагнення стає внутрішнім переконанням, спонукальною силою поведінки учасників суспільних відносин. Зовнішній аспект загальнообов’язковості обумовлюється такими факторами впливу на психіку особи, як стимулювання, переконання та примус; способи забез-печення обов'язковості приписів у цьому разі виходять від су-спільства та держави.
Юридична норма являє собою втілення єдності форми і змісту в праві. Здебільшого вона є формально визначеним правилом поведінки, первинною клітиною права. Формально визначена нормі завжди являє собою нормативний припис, який набуває свого ви разу в тексті нормативно-правового акта у вигляді статті чи час тини статті або ж у формі іншого джерела права. Саме через йога формальну визначеність правило повною мірою набуває значення юридичної норми [6, c. 94].
Держава покликана забезпечувати та охороняти права і свободи людини і громадянина, виконання закріплених у нормах обов'язків, отже, нормі права притаманний примусовий характер. Це, однак, не означає, що юридичні норми реалізуються тільки за допомогою примусу. Виконання юридичних норм гарантується свідомістю людини, якщо їх зміст відповідає її моральним установкам; ефективним правовим вихованням; проведенням певних організаційних і превентивних заходів. Водночас без примусу не може бути повної гарантії реалізації юридичних норм. У разі невиконання чи неналежного виконання припису юридичної норми може настати юридична відповідальність.
Нормі права властива соціальна, економічна і культурна обу-мовленість. Зміст юридичної норми повинен містити нормативні елементи суспільних відносин — тільки за цієї умови вона буде ефективним регулятором. Крім цього, юридичні норми призначені для врегулювання суспільних відносин, що тільки формуються, по винні враховувати тенденції розвитку цих відносин. Це робить юридичні норми соціально виправданими, вони тоді сприймаються свідомістю людей як справедливі, тобто «природні». Норма права має також відповідати принципам гуманізму, демократії, непорушності основних прав і свобод людини.
Разом з тим нормам права притаманні юридичні ознаки, які розкривають їх як відносно самостійне правове явище.
Юридичні норми в цьому аспекті слід розглядати як першоклітину, первинний елемент системи права. Це, однак, не означає, що нормам права притаманне все те, що властиве праву в цілому Відмінність між ними полягає як в обсязі регулювання суспільних відносин, так і у