За ступенем визначеності розрізняють абсолютно визначені і відносно визначені санкції.

Абсолютно визначені санкції чітко і вичерпно вказують на вид і міру державного примусу (звільнення з роботи, чітко визна-чений розмір штрафу).

Відносно визначені санкції передбачають мінімальні і максимальні або лише максимальні межі невигідних наслідків (позбавлення волі строком від ... і до ..., виправні роботи строком до ...).

Залежно від складу санкції поділяють на прості, складні и альтернативні.

Прості санкції передбачають один невигідний наслідок (штраф; стягнення пені).

Складні санкції тягнуть за собою кілька невигідних наслідків (позбавлення волі з конфіскацією майна).

Альтернативні санкції містять кілька наслідків, один з яких може бути застосованим до правопорушника (позбавлення волі або виправні роботи; позбавлення волі, або виправні роботи, або штраф).

Гіпотеза — це така частина юридичної норми, яка вказує на ті фактичні обставини (місце, час, стан тощо), наявність або відсутність яких є умовою виникнення передбачених у диспозиції прав і обов'язків.

Залежно від свого складу гіпотези також поділяються на прості, складні й альтернативні.

Прості гіпотези вказують на одну обставину як умову дії норми (наприклад, дитина, батьки якої на момент її народження є громадянами України (гіпотеза), є громадянином України).

Складні гіпотези вказують на дві або більше обставин як на умову дії норми (ст. 76 Конституції дає перелік вимог, які став-лять перед кандидатом в народні депутати).

Альтернативні гіпотези пов'язують дію норми з однією із декількох перерахованих у законі обставин (ст. 81 Конституції вказує на обставини, коли будь-яка з них може призвести до при-пинення повноважень народного депутата).

За ступенем визначеності розрізняють абсолютно визначені і відносно визначені гіпотези.

Абсолютно визначені гіпотези чітко і вичерпно вказують на обставини, з наявністю або відсутністю яких пов'язана дія норми (ст. 77 Конституції чітко визначає умови проведення позачерго-вих виборів парламенту).

Відносно визначені гіпотези найбільш загально, абстрактно формулюють обставини, які є умовою дії норми (наприклад, ст. 111 Конституції передбачає, що Президент може бути усуне-ний з поста в порядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину) [7, c. 196].

3. СПЕЦІАЛІЗОВАНІ ЮРИДИЧНІ НОРМИ: ПРИРОДА, ОСОБЛИВОСТІ І ЗНАЧЕННЯ В ПРАВОВОМУ РЕГУЛЮВАННІ

У масиві юридичних норм існує значна за обсягом група правових приписів, що не є нормою права як класичної моделі поведінки. У теорії права їх називають спеціалізованими нормами права, їх існування зумовлено специфікою самого права. Вони мають пев-не самостійне значення в регулюванні суспільних відносин. На підміну від класичного правила поведінки вони:

виконують субсидіарну (додаткову) функцію в правовому регулюванні;

позбавлені традиційної логічної структури, що характерна для юридичних норм як класичного приписання;

виступають як зразок, еталон поведінки, зміст якого визна-чається змістом виконуваної функції (так, норми, що закріплю-ють принцип законності, орієнтують суб'єктів на здійснення правомірної поведінки).

Спеціалізовані юридичні норми неоднакові за своєю природою і функціональним призначенням. Вони можуть бути поділені на відправні та інші спеціалізовані нормативні приписи.

Відправні спеціалізовані норми досить неоднорідні за своїм ха-рактером, змістом та цільовим призначенням. Вони охоплюють норми-начала, визначально-установчі норми, норми-дефініції, норми-принципи, норми-презумпції тощо. їх особливе призначен-ня полягає у встановленні вихідних засад, основ правового регулювання суспільних відносин. Завдяки їм визначаються цілі, зав-дання, принципи, межі і методи правового регулювання, закріплюються правові категорії і поняття. До інших спеціалізованих норм можуть бути віднесені: норми-строки, норми-фікції, норми-конструкції, оперативні норми. Оскільки спеціалізовані юридичні норми досить різноманітні, то при здійсненні їх класифікації важливо розкрити зміст і призначення кожної з них [3, c. 128].

Норми-засади — це правові приписи, які закріплюють підвалини конституційного ладу держави, основи соціально-економічного, політичного і державного життя, взаємовідносини держави і особистості, форми власності та ін. Ці норми зосеред-жені насамперед у конституції (наприклад, «Україна є унітар-ною державою» — ст. 2 Конституції України, «Україна є рес-публікою» — ст. 5 або «Держава відповідає перед людиною за свою діяльність» — ст. 3) і дістають свій розвиток та логічне вираження в інших вихідних юридичних нормах і передусім у нормах-принципах.

Норми-принципи — це правові приписи, які виражають закріплюють принципи права. Принципи права — це незаперечні вимоги, що пронизують правову систему суспільства, законодавство, окремі його галузі і юридичну практику. Норми-принципи розглядаються як результат нормативного узагальнення держав но-правових явищ, вони виражають зміст і закономірності розвитку цих явищ. Регулююча роль принципів права нерозривно пов'язана з їх законодавчим закріпленням. Принцип права закріплений у законодавчому приписі, стає нормою-принципом Норма може закріплювати принцип повністю або його частину елемент. Правовий принцип може закріплюватись у кількох статтях або, навпаки, в одній статті можуть бути розміщені кілька принципів. Так, ст. 8 Конституції України закріплює кілька принципів-норм: принцип верховенства права, верховенства конституції, прямої дії норм конституції.

Норми-принципи можуть виступати як нормативно-правова основа вирішення юридичної справи, зокрема при виявленні прогалин у праві. З метою їх подолання суди використовують норми принципи для вирішення справи за аналогією. На них можна no сплатись також при вирішенні конкретної юридичної справи — для обґрунтування змісту правозастосовчого акта, підтвердження непорушності якогось законодавчого положення або поси-лення авторитетності прийнятого рішення.

Визначально-установчі норми — це правові приписи, які визначають мету, завдання окремих інститутів або галузей права (завданням Конституційного Суду є гарантування верховенства Конституції — ст. 2 Закону «Про Конституційний Суд України»)

Норми-дефініції — це норми, які містять визначення правових категорій і понять, їхня юридична природа полягає в тому, що вони дістають чітке закріплення в правовому акті, наприклад, визначення злочину, або військового злочину, або службової особи в кримінальному праві (статті 11, 401 КК України). Ці норми виконують, головним чином,