Норми-презумпції — це закріплене в нормативно-правовому акті припущення щодо певного юридичного стану або явища (наприклад, презумпція невинуватості особи, що звинувачується у скоєнні злочину, добропорядності сторін у цивільному праві, знан-ня закону тощо). Презумпції характеризуються тим, що вони не можуть бути індивідуалізовані в актах застосування юридичних норм і використовуються винятково в нормативних актах.

Норми-строки — це такі правові приписи, які вказують на час, настання або проходження якого тягне певні юридичні на-слідки (наприклад, строк позовної давнини). Строки бувають ма-теріально-правовими і процесуально-правовими. Більшість стро-ків — це певні проміжки часу, що вимірюються годинами, днями, місяцями, роками. Однак вони можуть визначатися також і вка-зівкою на випадки або обставини, що мають настати (повноліття людини). З точки зору регулятивного призначення норми-строки мають винятково субсидіарний (додатковий характер).

Норми-преюдиції — це нормативні приписи, зміст яких набу-ває свого вираження в проголошенні установки на те, що виклю-чається будь-яке оспорювання існування вже доведеного факту, який дістав оцінку і закріплення в юридичному акті, що набрав чинності. Наприклад, цивільно-процесуальний кодекс передбачає, що факти, встановлені рішенням суду, яке набуло законної сили, в одній справі не повинні доводитися знову при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи.

Норми-фікції — це закріплений у правових актах норматив-ний припис, що умовно проголошує факт (чи обставину), який не є встановленим. Так, ст. 21 ЦК України визначає, що днем смерті громадянина, який оголошений померлим, вважається день на-брання чинності рішення суду про оголошення його померлим. Оскільки норми-фікції закріплені у відповідних правових актах, то вони загальнообов'язкові.

Норми-конструкції— це нормативні приписи, які узагальню-ють складні за своїм складом юридичні явища. Так, у юридичній практиці використовується конструкція складу злочину. Вона не має чітко визначеного законодавчого закріплення і встанов-люється сукупністю положень, які розміщені в різних статтях Кримінального кодексу. Норми-конструкції органічно пов'язані з нормами-дефініціями. Вони сприяють встановленню визначе-ності і чіткості механізму правового регулювання [5, c. 383-385].

4. ІНШІ ВИДИ ЮРИДИЧНИХ НОРМ

Розгляд права як системного явища не передбачає сприйняття норм, що його утворюють, як однорідної маси нормативних приписів. Юридичні норми за своїм змістом досить різноманітні, що обумовлено спеціалізацією права. В механізмі правового регулювання кожна з них призначена вирішувати специфічні завдання, реалізовувати ті чи інші функції права. Виходячи з цієї обставини, в теорії права юридичні норми класифікують за певними критеріями.

Залежно від функціональної спрямованості норми права поділяють на регулятивні і правоохоронні.

Регулятивні (правоустановчі) юридичні норми безпосередньо спрямовані на здійснення правового регулювання суспільних відносин шляхом наділення їх учасників правами і покладанням на них юридичних обов'язків. Регулятивні юридичні норми визначають міру правомірної поведінки суб'єктів.

Виходячи з характеру передбачених нормою суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, регулятивні юридичні норми, у свою чергу, поділяються на зобов'язальні, заборонні і уповноважувальні.

Зобов'язальні юридичні норми встановлюють обов'язок суб'єктів суспільних відносин здійснювати певні позитивні дії, наприклад, ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування» встановлює обов'язки платників податків і зборів. Закріплення змісту обо-в'язкової поведінки досягається за допомогою таких термінів, як: «повинен», «зобов'язаний», «має обов'язок».

Заборонні юридичні норми встановлюють обов'язок суб'єкта су-спільних відносин утримуватися від здійснення дій певного роду. Так, ст. 15 Конституції передбачає заборону цензури в Україні, а ст. 112 Кодексу України про шлюб і сім'ю прямо забороняє без зго-ди усиновителів (органів опіки і піклування) повідомляти будь-які відомості про усиновлення. Деякі з приписів, що закріплюють ці норми, розпізнаються завдяки таким термінам, як: «не допус-кається», «заборонено», «неповинно», «не може бути».

Уповноважувальні юридичні норми встановлюють право на здійс-нення тих чи інших можливих позитивних дій і надають громадя-нам, організаціям та установам свободу розпоряджатися цим пра-вом. Наприклад, ст. 19 Кодексу про шлюб і сім'ю надає право по-дружжю за своїм бажанням обрати собі прізвище. У тексті відповідних приписів містяться такі терміни, як: «має право», «мо-же». Уповноважувальні юридичні норми надають суб'єктам права сво-боду розпоряджатися своїми правами, однак не зобов'язують ці права реалізовувати [10, c. 316-317].

Змістом правоохоронних норм є попередження суб'єктів права про обов'язок утримуватися від скоєння певної дії або бездії і встановлення санкції за порушення цих обов'язків. Ці норми і відповідні приписи містять визначення виду державно-примусових заходів захисту суб'єктивних прав (конституційних, цивільно-правових, дисциплінарних, адміністративних, криміна-льних) і на регламентацію міри юридичної відповідальності за-лежно від того, наскільки тяжким виявилося правопорушення. Водночас слід зазначити, що поділ юридичних норм на зобов'я-зальні, заборонні та уповноважувальні певною мірою має віднос-ний характер. Цей висновок ґрунтується на врахуванні двостороннього характеру кожної правової норми, яка передбачає для од-них осіб певні уповноваження або заборони, а для інших — відповідні їм обов'язки зобов'язаних суб'єктів. Наведений поділ відбиває лише зовнішню (текстову) відмінність у приписах, у яких та чи інша норма викладена.

За методом правового регулювання юридичні норми поділяють на імперативні, диспозитивні, рекомендаційні, заохочувальні.

Імперативні юридичні норми — це такі категоричні, строго обо-в'язкові нормативні приписи, які безпосередньо визначають по-ведінку суб'єктів суспільних відносин, позбавляючи останніх пра-ва самостійно визначати для себе певні права та обов'язки. Так, статті 15-17 Кодексу про шлюб і сім'ю визначають умови укладен-ня шлюбу, що не можуть змінюватися за розсудом осіб, яким во-ни адресовані.

Диспозитивні юридичні норми характеризуються тим, що вони діють у сфері, де суб'єктам права надається можливість са-мостійно встановлювати для себе певні взаємні права й обов'язки. Ці норми діють у разі, коли сторони не скористалися такою