Рекомендаційні юридичні норми — це такі нормативні приписи, за допомогою яких держава рекомендує самоврядувальним органі-заціям певний спосіб дій. У цих нормах вказується на варіант по-ведінки, бажаний для суспільства і держави. Надаючи можливість діяти певним чином, вони також вказують на бажаність рекомен-дованої моделі поведінки. Адресат такої норми, діставши рекомен-дацію про бажаний напрямок розвитку суспільних відносин, суб'єктом яких він є, зобов'язаний залежно від припису норми:

1) розглянути ці пропозиції і прийняти їх до виконання;

2) обґрунтовано відмовитись;

3) прийняти позитивне рішення, але основні положення норми конкретизувати, виходячи із реальних можливостей, резерви своєї організації.

Специфіка регулятивного впливу цих норм на суспільні відносини полягає в тому, що для їх реалізації здебільшого необхідна їх конкретизація в локальних правових актах (статутах, положеннях, рішеннях) [8, c. 547].

Юридична обов'язковість цих норм полягає в тому, що: по-пер-ше, факт видання такої норми зобов'язує самоврядувальну ор-ганізацію обговорити запропоновану в нормі рекомендацію, по-друге, рекомендаційні норми попередньо санкціонують ті норма-тивні рішення, які будуть прийняті на їх основі.

Заохочувальні юридичні норми — це такі нормативні приписи, які передбачають певні засоби заохочення (матеріальні або нема-теріальні) для суб'єктів права за здійснення ними бажаних для держави і суспільства діянь. Заохочення — це результат вико-наних належним чином юридичних або суспільних обов'язків (на-приклад, п. 5.1.21 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачає звільнення від оподаткування надання бла-годійної допомоги) або досягнених результатів, які перевищують звичайні правові вимоги (наприклад, ст. 146 Кодексу законів про працю передбачає можливість застосування до працівників за особливі трудові заслуги заохочення: нагородження орденами, почесними грамотами тощо). Сутність заохочувальних норм по-лягає не у встановленні для суб'єктів права певної моделі по-ведінки, а в закріпленні стимулів до поведінки, яку вони звичайно юридично не зобов'язані здійснювати [4, c. 79]. Ці норми стимулюють у суб'єктів суспільних відносин прояв соціальне активної, пра-вомірної поведінки.

Залежно від характеру двох найбільших за обсягом складових елементів права, що характеризуються особливістю предмета і методу правового регулювання, функціонального призначення, юридичні норми класифікують на норми матеріального і процесуаль-ного права.

Функціональне призначення норм матеріального права поля-гає в первинній регламентації поведінки (діяльності) суб'єктів суспільних відносин, що потребують своєї організації. Вони ви-значають зміст первинних прав і обов'язків суб'єктів права, їх правове становище і безпосередньо спрямовані на регулювання суспільних відносин.

Функціональне призначення норм процесуального права по-лягає в правовому регулюванні організаційних відносин, забезпе-ченні процедур, форм реалізації або охорони норм матеріального права.

Відмінність норм процесуального права від норм матеріального права знаходить свій вияв у таких ознаках: по-перше, процесуальні норми завжди мають процедурний характер; по-друге, процесу-альні норми в першу чергу адресовані суб'єктам, наділеним дер-жавно-владними повноваженнями щодо прийняття та застосуван-ня норм матеріального права; по-третє, для процесуальних норм характерний специфічний зміст їх структури. Специфіка санкції процесуальних норм полягає в тому, що передбачені нею невигідні наслідки знаходять свій вияв у скасуванні правозастосовчого акта, який було прийнято з порушенням норм процесуального права.

За предметом правового регулювання юридичні норми можна та-кож поділити на норми галузей права: конституційного, цивіль-ного, трудового, адміністративного, кримінального тощо [12, c. 135].

ВИСНОВКИ

Отже, юридична норма — це соціально обумовлене, спрямоване на регулювання суспільних відносин обов'язкове для виконання правило поведінки, яке схвалюється або встановлюється державою і у своїй реалізації забезпечується рівнем свідомості виконавців, організаційною та виховною роботою і можливістю застосу-вання державного примусу в разі порушення його вимог. Вона не-розривно пов'язана з сутністю права, оскільки є первинним еле-ментом його структури, безпосереднім втіленням такої його озна-ки, як нормативність.

Структура юридичні норми являє собою її внутрішню побудову, для якої характерний усталений зв'язок компонентів, які її утворюють: диспозиції, санкції і гіпотези.

Пев-не самостійне значення в регулюванні суспільних відносин мають норми, які у теорії права називаються спеціалізованими. Їх існування зумовлено специфікою самого права. Вони виконують субсидіарну (додаткову) функцію в правовому регулюванні; позбавлені традиційної логічної структури, що характерна для юридичних норм як класичного приписання; виступають як зразок, еталон поведінки, зміст якого визна-чається змістом виконуваної функції (так, норми, що закріплю-ють принцип законності, орієнтують суб'єктів на здійснення правомірної поведінки).

Крім цього, у юридичній науці виділяють регулятивні і правоохоронні; зобов'язальні, заборонні і уповноважу вальні; імперативні, диспозитивні, рекомендаційні, заохочувальні; норми матеріального і процесуаль-ного права.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Загальна теорія держави і права. Підручн./за ред. М.В. Цвіка та ін. Х.: Право, 2002 р.

Копєйчиков В.В. Загальна теорія держави і права. Навч. Посібник.К.: Юрінком Інтер, 1999 р.

Котюк В.О. Основи держави і права. Навч. Посібник.- К.: Атіка, 2001 р.

Кравчук М.В. Теорія держави і права. Навч. Посібник.Тернопіль: Економічна думка, 1999р.

Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Под ред. Проф. М.Н. Марченко. Том 2. Теория права. – М.: Издательство «Зерцало, 1998. – 640 с.

Общая теория права и государства / Под. ред. В.Лазарева. — М.: Юрист, 1994.

Общая теория права.: Учебник для юридических вузов / А.Ю. Дмитриев, И.Ф. Казьмин., В.В. Лазарев и др.; Под общ. ред. А.С. Пиголкина. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Изд-во МГТУ, 1998. 384 с.

Проблемы общей теории права и государства. Учебник для вузов. Под. Общ. Ред. Члена-корр. РАН, доктора юриди наук, проф. В.С. Нерсесянса. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА М, 1999. – 832 с.

Рабінович