Відроджуючи вітчизняну мирову юстицію (юрисдикцію), сучасний російський законодавець інакше врегулював дане питання. З одного боку, він допустив участь адвоката у провадженні по кримінальних справах приватного обвинувачення в якості представника потерпілого, а з іншого - надав мировому судді право по клопотанню потерпілого ухвалювати рішення і про допуск в якості представника вказаних ним родича або іншої особи. Така альтернатива цілком виправданна, якщо грунтуватися на категорії кримінальних справ.

По-п'яте, новий КПК РФ передбачає форми висунення і підтримки обвинувачення у справах приватного обвинувачення. Як правило, висунення обвинувачення по даній категорії кримінальних справ закон відносить до компетенції потерпілого або його законного представника, які мають право подати заяву в суд. Такого роду заява і є процесуальна форма висунення обвинувачення. Проте новий КПК РФ цим на обмежується, а ще встановлює форму і зміст заяви потерпілого про порушення кримінальної справи приватного обвинувачення (ч. 5 ст. 318 КПК РФ) [22, 495].

Відповідно до приписів названої норми заява потерпілого в суд про порушення кримінальної справи приватного обвинувачення повинна містити: найменування суду, якому вона подається; опис події злочину, місця, часу, а також обставин його здійснення; прохання, адресоване суду, про прийняття справи до провадження; дані про особу, що притягається до кримінальної відповідальності, список свідків, яких необхідно викликати в суд; підпис особи, що подала заяву, тобто потерпілого або його законного представника.

Врешті решт, скласти заяву з дотриманням всіх перерахованих вимог закону і тим самим надати потерпілому або його законному представнику кваліфіковану юридичну допомогу зможе не кожний. Тим більше що при складанні заяви вимагається дати юридичну оцінку скоєному особою, про порушення провадження по кримінальній справі приватного обвинувачення, відносно якої ставиться питання. Недотримання ж форми і змісту заяви, встановлених законом, дає право мировому судді повернути заяву потерпілому (ч. 1 ст. 319 КПК РФ).

Для виконання вимог ч. 5 ст. 318 КПК РФ щодо форми і змісту заяви потерпілого або його законного представника про порушення кримінальної справи приватного обвинувачення необхідно як мінімум дві умови: знання закону і уміння виконати його приписи при складанні заяви. Природно, що із знанням справи, кваліфіковано таку заяву за дорученням потерпілого або його законного представника складе адвокат [20, 468]. Тому і недивно, що в числі осіб, що мають право бути представниками потерпілого у справах приватного обвинувачення, закон називає адвоката.

Проте складання адвокатом заяви в суд про початок провадженна по кримінальній справі приватного обвинувачення не тотожне тому, що адвокат набуває процесуальний статус представника потерпілого як приватного обвинувача. Виконуючи доручення потерпілого про складання заяви в суд, адвокат надає юридичну допомогу, не пов'язану з представництвом потерпілого як приватного обвинувача. Ця процесуальна роль в суді потерпілим може бути доручена і іншому адвокату.

Важливо мати на увазі, крім того, що згідно ч. 7 ст. 318 КПК РФ потерпілий, що подав заяву мировому судді про початок провадження по кримінальній справі приватного обвинувачення, приватним обвинувачем стає лише після того, як мировий суддя прийме його заяву до провадження (ч. 7 ст. 318 КПК РФ). Тільки після цього потерпілому як приватному обвинувачу роз'яснюють права, надані йому ст. 42, 43 КПК РФ, у тому числі право мати представника.

Тут доречно звернути увагу на суперечність між ч. 1 ст. 43 КПК РФ і ч. 7 ст. 318 КПК РФ щодо регламентації того, хто є приватним обвинувачем. Згідно ч. 1 ст. 43 КПК РФ ним є особа, що подала заяву в суд по кримінальній справі приватного обвинувачення в порядку, встановленому ст. 318 КПК РФ. Остання ж в частині 7 передбачає, що особа, що подала названу заяву, є приватним обвинувачем з моменту прийняття судом заяви до свого провадження, тобто тоді, коли потерпілого по кримінальній справі приватного обвинувачення суд визнає ще і приватним обвинувачем.

У відзначеній суперечності норм федерального кримінально-процесуального закону пріоритет слід визнати за ч. 7 ст. 318 КПК РФ, згідно якої тільки суд повноважний приймати заяву по кримінальній справі приватного обвинувачення і таким шляхом визнати потерпілого приватним обвинувачем, прийнявши справу до свого провадження [2, 15]. Це також означає, що не сам потерпілий визнає себе приватним обвинувачем по даній категорії кримінальних справ, а суд, що прийняв заяву до свого провадження. Звідси слідує один, але принциповий висновок: статус приватного обвинувача потерпілий у справах приватного обвинувачення отримує у зв'язку з прийняттям мировим суддею заяви про порушення кримінальної справи приватного обвинувачення до провадження в суді. В цьому бачиться пріоритет російської мирової юстиції (юрисдикції) в здійсненні провадження і правосуддя по кримінальних справах, порушуваних не інакше як по заяві потерпілого.

На жаль, новий КПК РФ з достатньою повнотою врегулював багато процедурних питань, що стосуються порушення і прийняття судом до провадження даної категорії кримінальних справ, підстави і умови примирення потерпілого і обвинуваченого, форми і зміст акту про примирення і т.д. Справедливо вказуючи на недоліки в регламентації перерахованих і інших питань, процесуалісти пропонують доповнити КПК Російській Федерації розділом, який регулював и процедуру примирення [4, 30-31].

Пропозиція приваблива і значуща, але не стільки з погляду безпосереднього вдосконалення кримінально-процесуального закону, скільки в плані створення нового виду