Якщо раніше могла бути оскаржена будь-яка постанова судді в справах, зазначених у ч. 1 ст. 27 КПК, усіма заінтересованими особами та їх представниками (потерпілим та його представником, обвинуваченим, його захисником і законним представником), і оскаржена в семиденний строк з дня одержання копії постанови (ст. 252 КПК в ред. Закону від 15.12.92 р.), то про розширення даною зміною процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі, про додержання принципу рівності громадян перед законом і судом, посилення гарантій при здійсненні правосуддя в кримінальних справах приватного обвинувачення говорити не має потреби.

Очевидно, оскарженню повинні підлягати всі рішення судді, в тому числі постанова про залишення скарги без розгляду та повернення її особі, яка подала скаргу, постанова про надіслання скарги прокурору (пп. 1, 3 ч. 2 ст. 251 КПК), усіма заінтересованими особами та їх представниками, та протягом встановленого законом терміну з дня одержання її копії, оскільки Закон не передбачає обов'язку судді розглядати скаргу та виносити в ній рішення з участю даних осіб.

ВИСНОВОК

Підсумовуючи наведене вище, слід дійти до таких висновків.

З прийняттям нового Кримінального кодексу України та запровадженням «малої судової реформи» сталися істотні зміни в правовому визначенні та регламентації провадження справ приватного обвинувачення.

По-перше, були декриміналізовані наклеп та образа (статті 125, 126 КК 1960 p.), й у зв'язку з цим звужено коло справ приватного обвинувачення. По-друге, зміни торкнулися процесуального регулювання етапу порушення таких справ. По-третє, як і в справах публічного обвинувачення, скасовано інститут віддання обвинуваченого до суду. По-четверте, звужено коло рішень судді, які можуть бути оскаржені, та коло суб'єктів їх оскарження, а також змінено момент початку перебігу строку оскарження.

Зазначені зміни та нововведення важко оцінити однозначно. Якщо скасування інституту віддання обвинуваченого до суду, як непритаманного суду та правосуддю, більш чітку регламентацію рішень, які суддя може прийняти за результатами розгляду скарги, в тому числі про надіслання її, за наявності для цього підстав, за належністю прокурору, та про вручення підсудному не пізніше як за три доби до дня слухання справи не тільки повістки про виклик його в судове засідання, а й вручення у цей же термін копії скарги потерпілого та копії постанови судді про порушення кримінальної справи (чч. 2, 3 ст. 251 КПК) слід віднести до позитивів, то цього не можна сказати стосовно решти нововведень.

Справи про злочин, вказані и ч. 1 ст. 27 КПК, є справами приватного обвинувачення, оскільки у цих справах потерпілий підтримує обвинувачення, яке прийнято називати приватним на відміну під державного і громадського обвинувачення.

Справи приватного обвинувачення порушуються лише суддею (ч. 1 ст. 251 КПК), тому скарги потерпілого повинні подаватися до районного (міського) суду за місцем вчинення злочину.

Провадження у справах приватного обвинувачення має свої особливості, власну специфіку, істотно відмінну від провадження справ публічного обвинувачення. З цієї причини в процесуальному законі доцільно провадженню у таких справах виділити окремий розділ, як диференційованій формі судочинства, чітко визначивши правовий статус суб'єктів, які беруть у ньому участь, та наділивши сторони достатнім комплексом повноважень по відстоюванню своїх прав та інтересів, доведенню перед судом своєї правоти.

Оскільки досудове слідство у таких справах не провадиться, а складність встановлення у них дійсних фактичних обставин справи нічим не поступається справам публічного обвинувачення, більше того, часто-густо вимагає проведення судово-слідчих дій, не характерних для судового розгляду (огляд місця події, відтворення обстановки та обставин події тощо), запровадження інституту судових слідчих (чи слідчого судді) для забезпечення сторонам реальної можливості здійснення їх процесуальних прав та сприяння суду у встановленні об'єктивної істини — нагальна практична потреба.

З метою подальшої демократизації кримінального процесу України, посилення його засад змагальності та диспозитивності необхідно значно розширити коло справ приватного обвинувачення. Резерви тут надзвичайно великі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

visnyk.com.ua/kriminal/skarga.html

Виноградова О.Б. К вопросу о конкретизации процессуального статуса участников уголовного судопроизводства при прекращении уголовного дела в связи с примирением сторон // Российский следователь. 2003. N 1. С. 15.

Демидов И., Тушев А. Отказ прокурора от обвинения // Российская юстиция. 2002. N 8. С. 25.

Жидков Э.В. Примирение сторон как средство разрешения социального конфликта в уголовном праве и процессе // Российский следователь. 2003. N 3. С. 30 - 31.

Зер X. Введение в восстановительное правосудие // Вестник восстановительной юстиции. Выпуск 1. М., 2000. С. 2 - 9.

Катькало С.И., Лукашевич В.З. Судопроизводство по делам частного обвинения. Л., 1972.

Кримінально-процесуальний кодекс України, затверджений Законом від 28.12.60 р. // [http://www.rada.gov.ua/].

Кримінальний процес України / За ред. Ю.М.Грошевого, В.М.Хотенця. — X., 2000.

Михеєнко М.М., Hop B.T., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. — К., 1999. - С. 28.

Науково-практичний коментар до кримінального кодексу України. Загальна частина. Під. ред. Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. К., Форум, 2001р.

Пальховский А.М. О праве представительства на суде. М., 1876. С. 169.

Попелюшко В. Справи приватного обвинувачення: актуальні проблеми, законодавчі парадокси // Право України. – 2003. - № 4. – С. 25-31.

Постанова Пленуму Верховного Суду України „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 1 листопада 1996 р.

Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів” від 02.07.2004 № 13

Тертишник В. М. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України.- Харків: Арсіс, 2000. – 734 с.

Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 4-те вид.,