Нерідко судову владу ототожнюють з судом, як державним органом. Це не вірно, бо владою є все те, що даний конкретний орган в змозі зробити. По суті влада – це є повноваження, функція, але не сам орган. Тому поняттю судової влади притаманні дві характерні ознаки: по-перше, судова влада може бути реалізована за допомогою спеціально створених державних органів – судів; по-друге, суди повинні бути наділені притаманними, властивими лише їм способами і можливостями правового впливу.

Таким чином, судову владу можна визначити як здійснення (реалізацію) за допомогою спеціально створених державою органів – судів лише їм властивими способами і можливостями правового впливу на фізичних і юридичних осіб та на соціальні процеси в суспільстві. Дещо інше визначення судової влади дано в Концепції судово-правової реформи в Україні, прийнятій у 1992 році. Згідно з цією Концепцією під судовою владою слід розуміти систему незалежних судів, які у встановленому законом порядку здійснюють правосуддя і наділені владними повноваженнями для поновлення порушеного права і справедливості [17, с.3].

Коло наданих судам повноважень свідчить, що судова влада покликана виконувати не менш важливу соціальну функцію, ніж дві інші гілки державної влади. Сенсом поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову є встановлення гарантій прав і свобод людини, верховенства права, недопущення узурпації влади будь-якою з гілок. Завдяки такому поділу державної влади одна її гілка обмежується повноваженнями іншої гілки, різні гілки взаємно стримують і врівноважують межі владних повноважень кожної з них.

Загальні засади поділу влади, проголошені в статті 6 Конституції України, реалізуються і конкретизуються в її нормах, які визначають статус і компетенцію Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та судів. Відповідно до частини другої статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Аналіз змісту конституційних норм свідчить, що вони створюють належні умови для конструктивної взаємодії різних гілок влади.

Відповідно до пункту 2 статті 2 Закону “Про судоустрій України” судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції [4].

Здійснення судової влади в нашій державі доручається лише спеціально створеним державним органам – судам, які за своїми функціями, повноваженнями, порядком формування і діяльності суттєво відрізняються від інших державних органів. Особливості судової діяльності вимагають дотримання певних формальностей при формуванні судів. В даний час суди всіх видів і рівнів утворюються з дотриманням встановлених законом вимог і процедур, зокрема, наявності вищої юридичної освіти, відповідного стажу юридичної або судової роботи, вікового цензу, висновку кваліфікаційних комісій тощо. Реалізація цих вимог дозволить сформувати судовий корпус, здатний професійно грамотно і чесно вирішувати судові справи.

Специфіка суду, як органу судової влади полягає і в тому, що його діяльність при розгляді судових справ суворо регламентована Кримінально-процесуальним кодексом України, Цивільно-процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України та іншими правовими актами. Основна мета такої суворої регламентації – забезпечення законного, обґрунтованого та справедливого вирішення судових справ.

Правосуддя є одним з напрямків державної діяльності, яку іменують правоохоронною. Здійснення правосуддя тісно пов’язано з прийняттям рішень щодо реалізації соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів державних і недержавних організацій. Саме правосуддю належить вирішальне і останнє слово при визнанні конкретної особи винною у вчиненні злочину та призначенні їй міри покарання, а також в реабілітації незаконно засуджених.

Правосуддя – це діяльність не будь-яких державних органів, а спеціально створених органів – судів. Органами, які здійснюють правосуддя, є суди загальної юрисдикції і спеціалізовані суди, в тому числі суди першої, апеляційної і касаційної інстанцій. Правосуддя – це суд правий, тобто справедливий з точки бачення суспільства щодо вирішення правового конфлікту, який може виникнути і виникає в реальному житті між громадянами, між ними і їх колективними формуваннями (юридичними особами), між юридичними особами і, нарешті, між громадянами і державою. У зв’язку з тим, що рішення, які приймаються в процесі (або як результат здійснення) правосуддя, пов’язані з реалізацією життєво важливих прав, а також із застосуванням державного примусу, і нерідко набувають надзвичайно гострої форми, цей орган – суд – за важливістю виконуваних функцій, за способом формування ставиться в особливі умови. В першу чергу ці умови пов’язані з особливим порядком формування суду, а також із забезпеченням його незалежності від будь-яких сторонніх впливів та недоторканості суддів при здійсненні правосуддя [31, с.11].

Правосуддя здійснюється шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях конкретних справ. Правосуддя – це діяльність судів, яка реалізується конкретними, встановленими законом способами (методами), зокрема шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних та інших справ, передбачених законом.

При здійсненні правосуддя діяльність суду спрямована на