У видачі може бути відмовлено, якщо:

за законом держави, яка звернулась за видачею злочин карається позбавленням волі на строк до одного року чи більш м’яким покаранням або особа засуджена до покарання, яке не перевищує цих розмірів,

за законодавством України злочин підлягає переслідуванню в порядку приватного обвинувачення або не підлягає кримінальному переслідуванню,

якщо є достатньо підстав вважати, що щодо особи, видача якої вимагається, має місце політичне переслідування чи запит про видачу за вчинення звичайного кримінального правопорушення був зроблений з метою такого переслідування чи переслідування особи на підставі її раси, релігії, національної приналежності чи політичних переконань,

особа, видача якої вимагається, вчинила злочин, який за законодавством України не є особливо тяжким, така особа на момент клопотання про видачу є ватною жінкою й не погоджується на видачу,

якщо правопорушення, у зв’язку з яким вимагається видача особи, є військовим злочином і яке не є злочином за звичайним кримінальним правом,

якщо особа, видача якої вимагається, згідно Із законами запитуючої держави або законодавством України, не підлягає притягненню до кримінальної відповідальності та покаранню у зв’язку із закінченням строку давності,

діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, скоєно на території України, а кримінал t на справа за його вчинення за законодавством України підлягає закриттю зв’язку з амністією,

держава, яка звернулась за видачею, не забезпечує в цій сфері взаємності,

про те саме діяння тієї ж самої особи ведеться в Україні кримінальне провадження або воно велось І за кінчено закриттям справи або постановленням вироку

Україна може відмовити у видачі відповідної особи за правопорушення, яке за її законодавством вважається вчиненим повністю або частково на й території або в місці, яке роз подається як її територія

Якщо правопорушення, за як вимагається видача, карається смертною карою за законодавством запитуючої Сторони, у видачі може бути відмовлено, якщо запитуюча Сторона не надасть Україні достатніх гарантій того, що смертний вирок не буде звернутий до виконання.

Видана особа не може переслідуватися, засуджуватися або затримуватися з метою виконання вироку чи постанови про утримання під вартою ні за яке діяння, вчинене до й видачі, крім діяння, у зв’язку з вчиненням якого юна була видана.

У випадку відмови від видачі обвинуваченого держава забезпечує судовий розгляд справи стосовно такої особи, прийнявши провадження кримінальній справі в порядку кримінального переслідування”.

Останнє положення має забезпечувати реалізацію принципу, який уже прийнятий Європейським спів товариством — принципу „aut dedere aut judіcare (або видай, або суди).

При визначенні процесуальної форми вимоги про видачу слід орієнтуватися на можливість вступу України до Євросоюзу та вже діюче в його рамках рішення Європейської Ради (жовтень 2001 року) щодо введення загальноєвропейського ордера про арешт, який шість держав ввели в дію з січня 2003 року.

З огляду на ці обставини має бути уніфікований і інститут екстрадиції. Певний інтерес для судово-правової реформи в Україні викликають як тенденції розвитку співробітництва сфері правосуддя держав — члені Євросоюзу, так і діяльність нової організації — Європолу.

Зі своїм становленням вона почала здійснювати організаційну роботу щодо пріоритетних досліджень та ініціювання уніфікації кримінального та кримінально-процесуального законодавства країн—членів Європейського Союзу, що має привернути увагу законодавців і вчених-юристів України.

Слід зауважити, в Україні на сьогодні розвиваються практично самостійно три політично і юридично важливі, доленосні процеси: політична реформа, судова реформа і геополітичне зближення інтересів України і Європи.

З огляду на ці процеси, законодавці України поступили б мудро, якщо б не поспішали з прийняттям нового Кримінально-процесуального кодексу, а детально вивчили моделі, що пропонуються в рамках Євросоюзу та наблизили до них існуючі інститути КПК України. Оптимальним варіантом було б прийняття нового КПК України після завершення політичної реформи та опрацювання взаємовідносин України з Євросоюзом [25, с. 34].

3.3. Формування інституту присяжних

Однією з проблем судоустрою України є проблема формування суду присяжних.

Принципи правосуддя — основні засади здійснення правосуддя, які мають системоутворюючий та обов’язковий характер для всіх норм та правовідносин з приводу здійснення правосуддя. Принципи правосуддя виражають сутність правосуддя і слугують виконанню завдань, поставлених перед судом.

Всі принципи правосуддя мають такі найсуттєвіші ознаки: Вони є найбільш загальними правилами, які закріплюють та регулюють організацію судових органів та основу їх діяльності. Вони мають керівний характер. Тому і суд і учасники судового процесу повинні діяти у відповідності з цими принципами Вони утворюють єдину систему, взаємодіючи між собою.

Всі принципи правосуддя можна поділити на дві групи: принципи, які визначають правовий статус та порядок діяльності судів; принципи, які визначають права та обов’язки громадян стосовно процесу здійснення правосуддя [32, с. 82].

Розглядуваний принцип участі громадян у здійсненні правосуддя та поєднання колегіального й індивідуального порядку розгляду справ належить до другої групи. Ст. 129 Конституції України, називаючи основні засади судочинства, не вказує безпосередньо на принцип участі громадян у здійсненні правосуддя та поєднання колегіального й індивідуального порядку розгляду справ. Але цей принцип випливає із вказівки в Конституції України на форму, в якій здійснюється участь громадян у правосудді. Так, у пункті 4 ст. 124 Конституції України закріплено, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. В частині 2 ст. 129 Конституції України закріплено, що судочинство провадиться суддею одноособове, колегією суддів чи судом присяжних. Тобто відповідно до вказаних положень Конституції провадження судочинства