Менш реформованою в Українській державі була система прокуратури. Відповідно Закону „Про Державний Сенат” функції Генерального прокурора виконував Міністр юстиції. Посади прокурора і товариша прокурора були введені при кожному з трьох генеральних судів і при Загальному Зібранні Державного Сенату.

18 травня 1918 року приймається Закон про Державну варту. Під виглядом „державної варти” відроджувалася поліція. Державна варта підпорядковувалася старостам. Нарівні губернії варту очолював помічник-інспектор Державної варти, а на рівні повіту — начальник повітової Державної нарти. За законом один вартовий мав припадати на 400 осіб населення.

1.2.3. Органи судової влади періоду Директорії УНР

У справі судоутворення Директорія зберегла ті судові інститути, які існували за Центральної ради. Так, 2 січня 1919 року затверджується Закон про відновлення діяльності Генерального суду. Назву „Генеральний суд” було замінено на „Надвищий суд”. 24січня 1919 року було відновлено дію Закону „Про заведення апеляційних судів”, прийнятого Центральною радою 1 грудня 1917 року. Продовжували функціонувати деякі ланки царської судової системи. Так, 19 лютого 1919 року Директорія затвердила Закон „Про вибори та призначення мирових судців”. 26 січня 1919 року Директорії затвердила Закон про Надзвичайні Військові Суди, а 4 серпня 1920 року -г. нову редакцію цього Закону.

Надзвичайні Військові Суди засновувалися „в місцевостях, оголошених на воєнному стані або на стані облоги, а також на театрі воєнних дій” (ст. 1). Суд складався з голови і чотирьох членів (ст. 4). У засіданні суду беруть участь прокурор, оборонець та секретар (ст. 5). Прокурора та секретаря призначається з військових старшин, які мають вищу юридичну освіту або знайомих з судовим процесом (ст. 6). Суд міг розглядати і справи цивільних осіб (ст. 9). Вчинки, за які військові та цивільні особи могли бути віддані під Надзвичайний військовий суд, зазначалися в ст. 2. Вироки, винесені цими судами, не підлягали оскарженню й виконувалися негайно. Особи, засуджені до кари на смерть, мали право протягом шести годин після оголошення вироку звернутися з проханням про помилування або полегшення кари до Верховної влади (Директорії), а в діючій армії до Головного Отамана (ст. 24). Право нагляду над Надзвичайними військовими судами надавалося Головному військовому прокуророві (ст. 34) [22, с. 25].

Надзвичайні Військові Суди діяли протягом всього часу влади Директорії в Україні.

1.2.4. Органи судової влади Радянського періоду

Ліквідація судової системи та інших правоохоронних органів була складовою частиною більшовицької програми повної руйнації залишків структур державного апарату царського режиму, Тимчасового уряду, Центральної ради, Гетьманату та Директорії.

Судові органи. Юридичним оформленням початку радянського судового будівництва в Україні була постанова Народного секретаріату України „Про введення народного суду” від 4 січня 1918 року. Народні суди повітів і міст були головною ланкою судової системи. За постановою створювались дільничі, повітові і міські народні суди. Вироки і рішення народного суду були остаточними і не підлягали апеляційному і касаційному оскарженню.

Постанова від 4 січня 1918 року передбачала створення революційних трибуналів. 23 січня 1918 року приймається Положення про революційні трибунали, в якому були висвітлені питання їх організації та процесуальної форми діяльності.

В перший рік своєї діяльності радянська влада захоплювалася ідеєю перерозподілу компетенції між державними і громадськими органами на користь останніх. Не обійшло це і судову систему. Постановою Народного Секретаріату від 20 січня 1918 року з підсудності народного суду вилучалося цілий ряд справ. Так, житлові справи передавалися на розгляд житлових камер при місцевих Радах, земельні справи підлягали розгляду в селянських земельних комітетах, справи, пов’язані з соціальним страхуванням, розглядалися в страхових органах, примирливих камерах, трудові спори мали розв’язуватися у відділах праці місцевих рад.

19 лютого 1919 року РНК УСРР прийняв декрет про суд, яким скасовував усі суди, організовані попередніми режимами. Серед юридичних актів, які формували судову систему, слід назвати Тимчасове положення про народні суди та революційні трибунали УСРР від 20 лютого 1919 року, декрет РНК УСРР „Про затвердження Верховного Касаційного суду” від 16 квітня 1919року, інструкцію НКЮ УСРР „Про судоустрій „від 12травня 1919року. І У системі судів, що створювалися радянською владою, центральне місце і належало революційним трибуналам, які запроваджувалися по одному на і губернію. Чисельний склад трибуналу встановлював губвиконком, але він не міг бути меншим. Справи розглядалися у складі 5, а з березня 1920 року — у складі 3 членів трибуналу. Члени трибуналу обиралися губвиконкомом терміном на 6 місяців. Попереднє слідство здійснювали особливі народні слідчі. Для виконання функцій звинувачення та захисту створювалися колегії обвинувачів і колегії правозаступників. До компетенції трибуналів відносилися справи про контрреволюційні злочини, державну зраду, шпигунство, злочини за посадою, спекуляцію тощо. У 1920 році ревтрибуналам були передані також справи про бандитизм, розбої, грабежі, розкрадання та деякі інші злочини.

Для розгляду справ особливої важливості наприкінці травня 1919 року був створений Верховний революційний трибунал, який діяв як суд першої інстанції.

За Тимчасовим положенням від 20 лютого 1919 року були ліквідовані повітові і міські народні суди. На базі дільничих судів створювався єдиний народний суд. Кількість таких судів в кожному місті і повіті і район його дії визначались в містах — міськими радами, а в повітах — повітовими виконкомами рад. Як касаційна інстанція в кожному повіті були створені Ради (з’їзди) народних суддів.

Відповідно до Положення РНК УСРР „Про народні суди” від 26 жовтня 1920 року створювалися губернські Ради народних