При розгляді кримінальних справ народний суд діяв у складі народного судді і двох або шести народних засідателів, які обиралися загальними зборами міської ради в містах і виконавчими комітетами рад — у повітах. Дня зайняття посади народного судді обов’язковим був стаж політичної роботи. Народний суд розглядав справи про посягання на життя, про зґвалтування, нанесення тяжких тілесних ушкоджень, розбої, грабежі, підробку документів і знаків грошової оплати.

У Червоній армії для боротьби з контрреволюційними, військовими й пішими злочинами були створені революційні військові трибунали. Пониження про особливі військові трибунали було прийняте 11 грудня 1918 року [52, с. 158].

До позасудових репресивних органів слід віднести також Всеукраїнську надзвичайну комісію, яку за прикладом РСФРР було створено декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду України 12 грудня 1918 року. Головою ВУНК було призначено Шварца, а потім М.Я. Лаціса.

30 травня 1919 року ВУЦВК затвердив „Положення про Всеукраїнську І місцеві надзвичайні комісії”. За цим Положенням ВУНК по боротьбі з контрреволюцією, шпигунством і бандитизмом створювалась як відділ Наркомату внутрішніх справ. У 1920 році ВУНК була переупорядкована РНК УСРР. У структурному відношенні ВУНК поділялася на відділи: юридичний відділ, що вів розслідування і готував справи до ревтрибуналу; відділ контролю для боротьби з контрреволюційною діяльністю представників іноземних держав; оперативний відділ, до компетенції якого входило попередження і розкриття контрреволюційних злочинів. Місцеві надзвичайні комісії створювалися місцевими радами на правах їх відділів. Члени надзвичайних комісій призначались і від кликались виконкомами місцевих рад. По вертикалі місцеві НК підпорядковувались ВУНК.

17 травня 1920 року ВУЦВК прийняв декрет про створення Центрального управління надзвичайних комісій для боротьби з контрреволюцією, спекуляцією та злочинами за посадою (Цупнадком). За всю роботу НК відповідав начальник Цупнадкому, який підпорядковувався РНК УСРР. У складі Цупнадкому було створено політичний відділ для боротьби з анархо-бандитизмом і з українською націоналістичною контрреволюцією. Трохи пізніше було створено відділ для боротьби з контрреволюцією, саботажем та спекуляцією на транспорті.

Пряме керівництво діяльністю НК здійснювала більшовицька партія. Це привело до грубих порушень законності, оскільки головною метою діяльності НК була ліквідація ідеологічних противників.

На підставі виданого в кінці листопада 1918 року декрету Тимчасового робітничо-селянського уряду України „Про організацію влади на місцях” при військово-революційних комітетах були створені відділи народної міліції, які проводили боротьбу з грабежами і хуліганством, підтримували революційний порядок і діяли на громадських засадах.

В період громадянської війни з метою „ізоляції ворожих елементів” створювалися табори примусових робіт, які підпорядковувалися НКВС і ВУНК.

Перехід до двоступеневої системи управління потребував змін в судовій системі. В жовтні 1930 року були ліквідовані окружні суди і створенні міжрайонні суди. Знову ж таки, перехід в травні 1932 року до триступеневої системи управління привів до ліквідації міжрайонних судів. Судова система набула вигляду: народний суд, обласний суд, Верховний Суд УСРР.

Народний суд був основною ланкою судової системи. Як суд першої інстанції він розглядав більшість цивільних і кримінальних справ. До його складу входили народний суддя і двоє народних засідателів. Народні суди обиралися районними з’їздами Рад, а в містах і селищах — пленумами міських і селищних Рад. Термін обрання — один рік. В організаційно-адміністративному відношенні народні суди підпорядковувалися обласним судам. Обласні суди були судами першої інстанції з розгляду кримінальних і цивільних справ і судами другої інстанції для перегляду в касаційному порядку і в порядку нагляду судових вироків, ухвал і постанов у кримінальних і цивільних справах народних судів. Голови, їх замісники і члени обласних судів обиралися обласними виконкомами терміном на один рік [19, с. 159].

Верховний Суд УСРР був органом судового нагляду і керівництва судомою практикою на території республіки. Як касаційна інстанція він розглядав справи, що були в провадженні обласних судів, як судів першої інстанції. Конституція УРСР 1937 року стала юридичною базою для подальшого розпитку судової системи. В ній говорилося, що правосуддя в УРСР здійснюється Верховним судом УРСР, Верховним судом МАРСР, обласними судами, сумами адміністративних округів, а також спеціальними судами СРСР, які створювалися за постановою Верховної Ради СРСР, народними судами.

За Конституцією УРСР Верховний Суд республіки обирався Верховною Радою УРСР терміном на 5 років, обласні суди обиралися обласними радами депутатів трудящих також на 5 років, народні суди обралися населенням відповідних районів терміном на 3 роки.

16 серпня 1938 року Верховна Рада СРСР приймає „Закон про судоустрій Союзу РСР, союзних і автономних республік”. Закон проголошував головні демократичні принципи судочинства: гласність, усність, змагальність. Була підтверджена незалежність суддів і їх підпорядкованість тільки закону. Але в практичній діяльності судів ці демократичні принципи фактично не спрацьовували.

Прийняттям Конституції УРСР 1937 року і Закону про судоустрій закінчилася централізація судової системи СРСР. Керівництво судовою практикою було зосереджене в Верховному Суді СРСР, а єдине судове управління здійснювалося Наркоматом юстиції СРСР.

В зв’язку з проголошенням у Конституції СРСР і Законі про судоустрій права на захист РНК СРСР 1бсерпня 1938 року затвердила Положення про адвокатуру СРСР, у відповідності з яким в УРСР були створені обласні колегії адвокатів. Вони діяли як громадські організації і мали бюджетну самостійність.

Органи прокуратури. Зміни в адміністративно-територіальному поділі УСРР призвели до змін в органах прокуратури. В 1930 році були утворені міжрайонні, міські та дільничні прокуратури. В зв’язку з утворенням