ВИСНОВОК

Узагальнюючи викладене у даній роботі можна дійти наступних висновків.

Відповідно до Концепції адміністративної реформи в Україні стратегічною метою реформування Кабінету Міністрів України є забезпечення максимально повного і точного втілення в життя конституційного статусу Кабінету Міністрів як вищого органу в системі органів виконавчої влади.

Для її досягнення необхідним є внесення конституційних змін, які повинні надати Прем'єр-міністру право призначення та звільнення з посад керівників центральних органів виконавчої влади (за винятком міністерств), місцевих державних адміністрацій; створення, реорганізації та ліквідації центральних органів виконавчої влади, визначення засад координації їх діяльності та підпорядкування, позбавлення глави держави права скасовувати акти Кабінету Міністрів (відповідні повноваження мають бути закріплені за Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції).

Внесення відповідних змін сприятиме підвищенню ефективності державного управління, відповідальності Кабінету Міністрів за здійснювану ним політику, прискоренню адміністративної реформи.

Удосконалення порядку формування Кабінету Міністрів України та інституту парламентської відповідальності уряду

Досвід українського державотворення протягом останніх років переконливо засвідчив відсутність дієвої взаємодії уряду та парламенту. Більшість сформованих після прийняття Конституції урядів не спиралась на підтримку з боку парламенту, але через постійну загрозу розв'язання політичної кризи в результаті висловлення вотуму недовіри, продовжувала здійснювати свою діяльність, в окремих випадках - без затвердженої Верховною Радою України Програми діяльності Уряду. Позапарламентський характер більшості кадрових призначень у Кабінеті Міністрів значно ускладнює і процес запровадження інституту "політичних діячів" (політиків), передбаченого Концепцією адміністративної реформи. Серед інших негативів, спричинених недосконалістю окремих норм Основного Закону - недієвість суспільного і парламентського контролю за діяльністю органів виконавчої влади, непослідовність дій законодавчої і виконавчої гілок влади. Неодноразові спроби правового врегулювання цих проблем у межах, окреслених Конституцією, не увінчались і навряд чи коли-небудь увінчаються успіхом. Переконливим свідченням цього є доля законопроектів "Про Кабінет Міністрів Україні", який 8 разів повертався до парламенту із зауваженнями глави держави, "Про тимчасові слідчі і спеціальні комісії Верховної Ради України", який "пережив" 4-разове ветування главою держави.

У зв'язку з цим найефективнішим шляхом розв'язання зазначених проблем було б внесення відповідних змін до Конституції, які з одного боку забезпечували б формування дієвого уряду, що спирався б на підтримку парламенту, а з іншого - запроваджували дієві механізми парламентського контролю за діяльністю органів виконавчої влади, у тому числі - силових структур, діяльність яких на сьогодні практично повністю закрита для суспільного контролю.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 26 червня 1996 р. за № 254К - 96 ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - С. 141.

Концепція адміністративної реформи в Україні, затверджена Указом Президента України 22 липня 1998 року № 810/98

Постанова Верховної Ради України «Про процедуру надання згоди на призначення Прем'єр-міністра України» від 10 липня 1996 р. № 287/96-ВР

Постанова Кабінету Міністрів України “Питання Секретаріату Кабінету Міністрів України” від 24 січня 2000 р. № 88

Постанова Кабінету Міністрів України “Про функціональні повноваження Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр-міністра і віце-прем'єр-міністрів України” від 13 грудня 2002 р. № 1904.

Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження структури Служби Прем'єр-міністра України” від 28 грудня 1999 р. № 2381

Тимчасове положення про Секретаріат Кабінету Міністрів України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 p. № 761.

Тимчасовий регламент Кабінету Міністрів України, затверджений постановою Кабінету Міністрів від 5 червня 2000 р. № 915.

Указ Президента України „Про заходи щодо вдосконалення взаємодії органів виконавчої влади з Верховною Радою України” від 25 березня 2003 р. №267/2003.

Указ Президента України „Про Міністра Кабінету Міністрів України” від 3 червня 2003 р. № 464/2003.

Указ Президента України „Про систему центральних органів виконавчої влади” від 15 грудня 1999 р. № 1572/99.

Указ Президента України «Про деякі заходи щодо оптимізації керівництва в системі центральних органів виконавчої влади» від 26 травня 2003 р. № 434/2003 // Урядовий кур'єр. — 2003. — № 96 (2511). — 28 травня.

Указ Президента України «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 р. № 1573/99.

Указ Президента України “Про склад Кабінету Міністрів України” від 15 грудня 1999 р. № 1574/99.

Авер'янов В. Б. Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади // Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В. В. Авер'янова. — К.: Ін Юре, 2002.

Авер'янов В. Б. Органи виконавчої влади України. — К.: Ін Юре, 1997.

Авер'янов В. Б. Правовий статус Кабінету Міністрів України: конституційні засади // Правова держава: Щорічник наук, праць. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 1997. — Вип. 8. — С. 28—36.

Авер'янов В. Б., Андрійко О. Ф., Коваленко В. Л. Виконавча влада в Україні: організація та розвиток інститутів // Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи / За ред. Ю. С. Шемшученка: Монографія. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2001. — С. 135—169.

Авер'янов В. Центральні органи виконавчої влади України: концептуальний підхід до класифікації в контексті адміністративної реформи в Україні // Вісник Академії правових наук України. — 1999. —№ 1(16). — С. 42— 50.

Андрійко О. Ф. Адміністративна реформа і державний контроль у системі органів виконавчої влади // Правова держава: Щорічник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Вип.12. — К., 2001. —