і діють на основі принципу єдності й розподілу державних повноважень (поділу державної влади) на законодавчу, виконавчу і судову, на основі принципів: народовладдя, підпорядкування нижчих вищим державним органам влади, виборності найвищих представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування, правової демократичної держави і громадянського суспільства. Отже, наявність особливої організації державних органів влади є однією з найважливіших ознак держави, їх створення і діяльність завершують процес формування держави, перехід від недержавного (додержавного) до організованого державного устрою (ладу).
Державна територія. Кожна держава відрізняється від інших (і аналогічних явищ) тим, що вона має свою територію. Державна влада здійснюється лише в межах своєї території щодо суб'єктів громадянського суспільства та іноземців, які проживають на території держави (за винятком дипломатичних представників, які мають дипломатичну недоторканність і особливий правовий статус).
Держава, державна влада поширюють свою юрисдикцію в межах своєї території. Юрисдикція означає: суд, судове провадження, судовий процес або повноваження давати правову оцінку різноманітним фактам (діям і подіям), вирішувати спори про право (права), вирішувати будь-які правові питання і призначати санкції. Цей термін також вживається для визначення сфери, компетентності, підсудності, кола питань, області, на яку поширюються вказані повноваження.
Із першою і другою ознаками держави також пов'язаний політико-правовий інститут громадянства або підданства (залежно від форми державного правління). Громадянство - це політико-правовий інститут, який виражає політико-правову належність даної особи до певної держави (України, наприклад), на підставі якої виникає постійний політико-правовий зв'язок між громадянами і державою у формі взаємних юридичних прав, свобод і обов'язків, які зобов'язують громадян виконувати і дотримуватись законів держави, а державна влада зобов'язана захищати і охороняти права і свободи всіх громадян. Громадяни держави, а не будь-які інші люди створюють свою державу, писав Арістотель, і вони мають весь обсяг громадянських і політичних прав і свобод. На підставі громадянства фізична особа - громадянин користується дипломатичним захистом своєї держави у випадку порушення її прав та інтересів за кордоном та іншими державами. Інститут громадянства має політичний і юридичний характер, тому громадянство іноді визначають як політико-правову належність особи до тієї чи іншої держави.
Статус громадянина дає особі всі політичні права і свободи, яких не мають іноземні громадяни та особи без громадянства, особливо у формуванні органів державної влади, - обирати і бути обраним, державної служби (працевлаштування в державному апараті), участь в управлінні державою і виконання юридичних обов'язків. У зв'язку з цим громадянин держави - це жива клітинка держави і суспільства в цілому, від якості якого залежить якість держави і суспільства.
Державна влада в законах і рішеннях може закріплювати населення за певними територіями, встановлювати режим проживання і пересування в межах території, а також в інші держави за кордон. На територіальну ознаку держави вказувало багато дослідників. Зокрема, Ф. Енгельс підкреслював поділ підданих держави за територіальним принципом.
Необхідність територіальної ознаки держави усвідомили тільки в XIX ст., як зазначив Г. Ф. Шершеневич. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Харків. „КОНСУМ”. 2001р. – С. 203 Попередні визначення держави («ранішого часу») зовсім не вказують на встановлену територію як ознаку держави. Проблема полягає в тому, що в стародавні часи і родова община, і родоплемінна організація влади мали свою територію. Для окремих держав територія держави не була постійною, особливо під час великого переселення народів, коли угри з верхів'я Волги пересувалися через Київську Русь і зупинилися на території нинішньої Угорщини.
Держава виникла не тому, що населення поділили за територіальним принципом, а тому, що територія держави є матеріальною базою розвитку суспільства, людини і самої держави. Без території не можуть існувати суспільство, держава і державна влада. Територія держави дає матеріальні засоби до існування і розвитку держави і людини. Тому не випадково протягом усієї історії людства велися війни між державами і народами за певні території, за їхні природні національні багатства тощо.
Територія держави і всі її багатства належать тій державі й тому народу, які історично на ній поселились. Територія держави — це власність держави, нації та народу. За рішенням Організації Об'єднаних Націй, держава не може бути визнана суб'єктом міжнародних відносин, якщо вона не має своєї території. Це стосується і того випадку, коли будь-який народ сформував свій уряд - публічну владу, але не має своєї території.
У сучасну епоху для існування держави недостатньо мати свою територію, але необхідно і політичне, і юридичне визнання тієї чи іншої держави іншими державами світу — як рівного і рівноправного суб'єкта міжнародних відносин. Після розпаду СРСР, наприклад, виникла Придніпровська республіка, яка колись входила до складу Молдови, але нині її жодна держава світу офіційно не визнає як самостійну державу.
Територія держави - частина земної кулі, яка включає сушу, води і повітряний простір над ними, який перебуває в межах кордонів держави і під її суверенітетом. Територія держави підпорядкована виключній і повній владі держави, якій вона належить. У широкому розумінні під територією в міжнародному праві розуміється різний простір земної кулі з його суходолом і водною поверхнею, надрами і повітряним простором, а також космічний простір з його космічними тілами. За основними видами правового режиму вся територія поділяється на три типи: 1) державна територія; 2) територія з міжнародним режимом; 3) територія зі змішаним режимом.
Державною територією є така територія, яка перебуває під суверенітетом певної держави, тобто належить певній державі, яка здійснює в її межах своє територіальне верховенство. Належність і верховенство є