У межах своєї території держава здійснює верховенство, яке називається територіальним верховенством і є складовою частиною суверенітету держав. Верховенство держави означає, що влада певної держави є найвищою владою щодо всіх осіб і організацій, які перебувають у межах її території, а також це означає, що на цій території виключається діяльність державної влади іншої держави.

Територіальне верховенство виражається також у тому, що в межах своєї території держава може застосовувати всі законні засоби державного примусу до своїх громадян і іноземців, якщо інше не встановлено міжнародними договорами. Ніяка держава не має права застосовувати засоби державно-владного примусу на території іншої держави. Територіальне верховенство означає також і юрисдикцію держави. Поняття територіального верховенства держави є ширшим від поняття юрисдикції, оскільки воно виражає всю повноту державної влади в усіх її конституційних формах. В окремих випадках юрисдикція держави поширюється за межі її території (наприклад, вона поширюється на осіб, споруди і транспортні засоби в морі за межами її територіальних вод, виключна юрисдикція над військовими судами у відкритому морі, а в окремих випадках - і на іноземній території. Котюк В.О. Основи держави і права. Навч. Посібник.- К.: Атіка, 2001 р. – С. 187.

Територія держави відмежовується від іншої території державними кордонами. Відповідно до чинних норм міжнародного права державні кордони, як і територія держави, є недоторканними. Порушення територіальної недоторканності, цілісності є порушенням міжнародного права. Принцип територіальної недоторканності є загальновизнаною нормою (принципом) міжнародного права і закріплений у Статуті Організації Об'єднаних Націй (п. 4 ст. 2)

Міжнародне право допускає можливість зміни кордонів території держави тільки в суворо визначених випадках. Законною є зміна кордонів державної території, яка здійснюється на основі принципу самовизначення націй і народів, на основі обміну, передання або уступки території, які здійснюються добровільно і в інтересах розвитку мирних добросусідських відносин між державами.

З позицій права власності держава володіє, користується і розпоряджається своєю територією в інтересах всього суспільства і народу. В зв'язку з цим держава повинна дбати про свою територію, природні ресурси, землю, воду, ліси, надра, про фауну і флору тощо. Державна територія включає в себе не тільки весь простір у межах кордонів, а й природне середовище з усіма його компонентами: землю, воду, надра, природні ресурси. Відповідно до міжнародного права ніхто не має права шляхом насильства позбавити державу її території та відповідних природних ресурсів. Державна територія, земля, її надра тощо, зокрема рибальство, не можуть використовуватись іноземними державами без згоди суверенної держави.

У ст. 13 Конституції України закріплено: «Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині й суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом».

Таким чином, власником землі та всіх природних ресурсів є народ, суспільство в цілому, а права власника від імені народу здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах Основного закону.

Найважливішими функціями держави, справою всього народу України є «захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки... Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності... державної безпеки і захист державного кордону... покладаються на збройні сили України, на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави...» (ст. 17 Конституції України).

До території держави входять: суходіл у межах державного кордону, внутрішні моря, озера, ріки, зовнішні моря в межах 12-мильної зони (20 км - територіальні води), континентальний шельф, повітряний простір у межах кордонів, дипломатичні представництва, посольства і консульства, торгові, пасажирські та військові морські і повітряні судна, літаки і космічні апарати.

З політичних, міжнародних, історичних і географічних позицій держава ототожнюється з її територією у межах кордонів, тому територіальна ознака є одночасно ознакою і суспільства, і держави. Держава - це особлива специфічна територія суходолу, води і повітряного простору в межах існуючого кордону, яка склалась у процесі історичного розвитку, діяльності і взаємодії річних народів і держав, усього світового співтовариства, яке служить матеріальною базою розвитку людини і суспільства. Територія - це матеріальна база розвитку держави і суспільства, необхідна для культурного і морального, духовного розвитку народу. Територія - це життєвий простір, це політичне, економічне, соціальне, екологічне, і правове поле народу і держави. Територія - це космічний простір; в межах кордону, який дається Богом нації і народу для створення, своєї держави у довічне користування, з метою її покращання і вдосконалення. Спустошення, екологічне забруднення, порушення екологічної рівноваги і безпеки веде до екологічних та інших економічних криз. Територія держави становить географічний образ держави та її зміст або характеристику.

Суверенітет держави. Суверенітет означає: верховна влада або верховенство державної влади всередині країни та її незалежність у міжнародних відносинах. Суверенітет с необхідною політичного і юридичною ознакою держави. Реальний зміст та ідеологічне обгрунтування суверенітету змінюється протягом історії залежно від характеру суспільно-економічної формації. Суверенітет є одним з основних принципів міжнародного права. У міжнародно-правовому