В Україні податкова система ще формується, змінюється, уточнюється, вдосконалюється. За роки незалежності (1991-2003) вона була непродуманою, нераціональною і не стимулювала соціально-економічного розвитку суспільства. Проблема полягає в тому, що за допомогою податкового законодавства можна знищити економіку, загальмувати економічний і соціальний розвиток суспільства, а можна і стимулювати економічний розвиток суспільства. Податкова система в цілому зв'язана з фінансово-грошовою системою. Станом на 1.01.2003 р. податкова система України мала загалом грабіжницький характер, дестимулювала процес соціально-економічного виробництва, направляла економіку в тіньову сферу.

Фінансово-грошова система. В останнє десятиліття (90-ті роки XX ст.) формування суверенної і незалежної держави в Україні та інших республіках колишнього СРСР практично довело, що держава і суспільство не можуть існувати без своєї фінансово-грошової системи і грошової одиниці. Без власних грошей держава вимушена була (1991-1993 p.p.) перейти на купонну систему оплати праці. На багатьох підприємствах вимушені були заробітну платню видавати в натуральному виразі - продукцією, яку виготовляли.

Фінансово-грошова система держави складається з національної банківської системи (банки): монетні двори - підприємства і організації, які виготовляють паперові гроші, золоті, срібні та мідні монети, цінні папери тощо, державний бюджет (сума доходів і видатків), фінансове право і законодавство, яке регулює всю фінансово-бюджетну сферу й інші елементи цієї системи.

Фінансову діяльність держави і фінансові відносини можна розглядати залежно від їх змісту, суб'єктного складу, методів фінансової діяльності, ролі та функцій фінансів. Фінансові відносини виникають у процесі становлення фінансової системи, розподілу доходів і видатків між її ланками, складання, розгляду, затвердження і виконання державного бюджету і звіту про його виконання; збирання податкових та інших обов'язкових платежів до бюджету і позабюджетних державних цільових фондів з підприємств, установ, організацій різних форм власності і населення, фінансування і кредитування; обов'язкового державного майнового та особистого страхування, надання державних позик і організації ощадної справи, регулювання грошово-кредитної І валютної систем Податкова система входить до фінансово-грошової системи держави і становить лише один, хоч і важливий, її елемент. Усі ці системи тісно взаємопов'язані і можуть в окремих випадках бути об'єднані або розділені залежно від фінансової діяльності держави.

З позицій загальної теорії держави і права можна дати основне визначення поняття держави.

Держава - це особлива політична організація суспільства ( державно - організоване суспільство), яка має свою систему органів державної влади і місцевого самоврядування, систему права і законодавства, економічну, політичну, соціальну, релігійну, фінансове - грошову і податкову системи, свій державний ( конституційний устрій) або форму держави, свою територію, суверенітет і юрисдикцію, державну мову і національну культуру, правосуб'єктність, є юридичною особою і на міжнародній арені виконує багато внутрішніх і зовнішніх завдань і функцій для нормального існування і розвитку суспільства.

Держава є організацією політичної влади, що існує на певній соціальній базі, виступає як офіційний представник усього суспільства і забезпечує за допомогою спеціального апарату реалізацію своєї політики.

2.2. Сутність держави

Вказані у попередньому параграфі ознаки держави зумовлюють її особливе, провідне місце і роль у політичній системі суспільства. Ця роль держави виявляється в тому, що вона:*

визначає перелік суб'єктів, які наділяються правом брати участь в управлінні справами суспільства, тобто визначає перелік матеріальних елементів політичної системи суспільства;*

визначає конкретні повноваження кожного з матеріальних елементів політичної системи у сфері політичних відносин;*

контролює, координує і припиняє діяльність будь-яких суб'єктів політики.

Таким чином, держава, спираючись на такі методи здійснення влади, як примус і переконання, керує і спрямовує діяльність інших суб'єктів політичної системи в тому обсязі, який, з її токи зору, необхідний для вирішення загальносоціальних завдань. Досягається це шляхом визначення і закріплення в нормативних актах і, насамперед, у законах, що приймаються уповноваженими органами держави, прав і обов'язків інших суб'єктів політичної системи, всіляким сприянням з боку держави розвитку демократичних суспільних відносин, забезпечення обов'язкового дотримання всіма учасниками суспільних відносин вимог закону, інших правових актів. Загальна теорія держави і права. Підручн./за ред. М.В. Цвіка та ін. Х.: Право, 2002 р. – С. 158. Держава здійснює облік і контроль за діяльністю об'єднань громадян, передбачає відповідальність як організацій, так і індивідів за порушення законодавства.

До того ж держава, особливо демократична правова, здійснюючи політичні функції, надає можливість і заохочує громадян та їхні об'єднання брати участь у державних справах, вирішувати найважливіші загальносуспільні проблеми. Враховуючи викладене, треба визнати, що сучасна демократична держава є своєрідним центром тяжіння всіх політичних сил і є виразником і реалізатором їхніх інтересів.

Розглядаючи місце і роль держави у політичній системі, слід спинитися на проблемі співвідношення держави з громадянським суспільством. Визначальним при співвідношенні держави і громадянського суспільства є те, що держава:

а) сприяє створенню громадянського суспільства і вбачає своїм призначенням служіння такому суспільству;

б) забезпечує рівні для всіх можливості у сферах життєдіяльності людей, базуючись на принципі соціальної справедливості;

в) чітко окреслює межі свого втручання у справи людини та суспільства.

Регулювання суспільних відносин здійснюється з допомогою права, яке диференціюється на публічне і приватне, а виявлення влади обмежене її поділом на законодавчу, виконавчу і судову.

Держава покликана функціонувати для задоволення потреб та інтересів людини. Людина у співвідношенні з державою виступає як особистість і громадянин. Держава повинна повною мірою забезпечувати розвиток індивіда. Для цього кожна правова демократична держава зобов'язана інтенсивно використовувати такий інститут, як народовладдя, і дотримуватися принципу суверенітету народу. Разом з