Ухвалююча частина закону повинна включати правові приписи лише нормативного характеру. Неприпустимо включати в неї правові приписи ненормативного характеру. В законотворчій практиці бувають винятки з цього правила, але не відносно закону, а тільки відносно підзаконних нормативно-правових актів. Вимоги стабільності закону виключають можливість включення в його ухвалюючу частину ненормативних правових приписів, оскільки останні діють однократно і після їх реалізації стають непотрібними. В результаті ж включення ненормативних приписів структура закону порушується, втрачається логічна стрункість у викладі його нормативно-правового змісту.

5. Наслідки недотримання закону.

Недотримання нормативно-правового змісту закону тягне за собою різні наслідки залежно від характеру порушень. Вони можуть мати цивільно-правовий, адміністративно-правовий або кримінально-правовий характер.

Якщо закон забороняє здійснення певних дій, то в нього включається спеціальна вказівка, що передбачає застосування відповідної санкції. Проте найчастіше санкції містяться в інших законах або інших правових актах.

6. Відміна законом інших нормативно-правових приписів.

Новий закон звичайно містить вказівку про відміну, якщо не передбачено інше, всіх інших діючих законів і підзаконних актів, які йому суперечать. Така загальна вимога законотворчої техніки. Проте у багатьох випадках ця вимога потребує деталізації. Вимагається визначити, які саме закони і підзаконні акти (або їхні окремі статті, пункти або частини) відміняються у зв'язку з прийняттям нового закону. На визначення законів і підзаконних актів, що підлягають скасуванню, затрачається звичайно багато часу, особливо тоді, коли раніше видані закони і підзаконні акти були прийняті в різні історичні періоди і у великій кількості.

Для спрощення цієї роботи законодавець часто вдавався до загальної вказівки: "Раніше прийняті з даного питання акти вважати такими, що втратили силу". Проте таке спрощення в законодавстві неприпустиме, бо питання про дію того або іншого закону або підзаконного акту залишається на розсуд окремих посадових осіб і органів, не говорячи вже про те, що в них можуть виникнути сумніви про дію або бездіяльність того або іншого закону і підзаконного акту. Все це може призвести до серйозних помилок в правозастосовчій практиці. Тому необхідно при прийнятті нового закону своєчасно давати вичерпний перелік раніше діючих законів і підзаконних актів (їх статей, пунктів і частин), які відміняються у зв'язку з ухваленням нового закону.

7. Опублікування закону і вступ його до сили. Закон обов'язково публікується в офіційних видання а також може бути опублікований і в інших органах друку, обнародуваний по телебаченню, радіо, переданий по лініях зв'язку відповідним державним органам і громадським організаціям.

Що стосується вступу закону до сили, то це визначається самим законом або з моменту його офіційного опублікування.

8. Підпис відповідного посадовця. Структура закону завершується підписом відповідної посадової особи, що надає йому офіційного значення. Як правило, такою особою є глава держави або голова парламенту, що зазначається конституцією тої або іншої країни. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Под ред. Проф. М.Н. Марченко. Том 2. Теория права. – М.: Издательство «Зерцало, 1998. – 640 с. – С. 178 – 182

Такі основні структурні частини закону, при формуванні кожної з яких потрібно чітко дотримуватись правил і прийомів законодавчої техніки. Тільки при цій умові закон отримає досконалу форму.

Класифікація законів

З метою ефективного використання виникаючої безлічі законів, що виникають, необхідно однозначне розуміння їх видів і загальних і специфічних ознак, співвідношення між собою. Є два офіційні засоби встановлення класифікації законів:

1. Конституційний, коли в конституціях закріплюється перелік основних нормативно-правових актів. Наприклад, у Конституції Австрії є розділ II «Законодавча влада федерації», у Конституції ФРН — розділ VII «Законодавство федерації», у Конституції Російської Федерації — низка статей (15, 76, 90, 105, 108, 115 та ін.), у Конституції України — частини статей і статті (85, 91, 92, 106, п. 4 розділ XV та ін.).

2. Видання спеціального закону про правові акти з наведенням у ньому їх переліку і нормативних характеристик, зазначенням способів забезпечення з метою правильного співвідношення між собою. Наприклад, в Італії діють «Загальні положення про Закон» (1942 р.), у яких перелічено джерела права: закон, регламент, корпоративна норма, норма-звичай, а також встановлено межі регулювання кожним актом. У Болгарії діє Закон «Про нормативні акти» (1973 p.). Цікаво, що в Росії раніше федерального був ухвалений закон про нормативно-правові акти в Якутії (Саха). В Україні підготовлено проекти законів «Про нормативно-правові акти», а також «Про закони і законодавчу діяльність», які регулюватимуть процес організації законопроектних робіт, визначатимуть порядок підготовки, експертизи, узгодження, ухвалення, тлумачення і дії нормативно-правових актів. За значенням і місцем у системі законодавства закони можна поділити наступним чином:

конституції

конституційні закони

звичайні (поточні) закони

забезпечуючі (оперативні) закони

1. Конституції — основні закони, які регламентують основи суспільного, політичного, економічного життя суспільства, права і свободи громадян.

Вони бувають двох видів:*

кодифіковані — становлять єдиний писаний основний закон (Конституція України, Конституція РФ, Конституція США та ін.). їх ще називають моноконституційними актами. Правда, Конституцію Франції 1958 p., яка є кодифікованою, не. можна назвати моноконституційним актом, оскільки до Основного закону 1958 р. рішенням Конституційної