Сфера дії права існує як об'єктивна реальність незалежно від того, усвідомлюємо ми її чи ні. Законодавець надає їм законної сили, підводить під захист держави, утверджує в суспільній свідомості той факт, що відносини мають «нормальний», «правильний» характер. Межі правового регулювання — це деяка «демаркаційна» лінія, що розмежовує сферу правового від неправового і визначає межі поширення права, обмеження його впливу на свідомість людини і її дії. Межі правового регулювання зумовлені не юридичними факторами, вони кореняться в природі людської діяльності, зумовлені їх загальною культурою і цивілізованістю, детерміновані існуючою системою відносин, економічними, історичними, релігійними, національними та іншими обставинами. Общая теория права и государства / Под. ред. В.Лазарева. — М.: Юрист, 1994. – С. 108

Якщо б правова природа суспільних відносин лежала на поверхні чи була у всіх випадках науково доведена, то сфера законодавчого регулювання швидше б за все збігалася зі сферою дії права. Але досвід розвитку законодавчого регулювання суспільних відносин свідчить, що найчастіше вказані сфери не збігаються. Закон може повністю, частково або взагалі не виражати сутності права як об'єктивного мірила людської свободи. Xpопанюк В.Н. Теория государства и права / Под. ред. Стрекозова В.Г. — М., 1996. – С. 188

Доказом їх незбіжності можуть бути інститут аналогії закону, поняття «мертвих» і неправових законів. Тому не слід вважати, що за допомогою закону можна неправові за своєю природою суспільні відносини зробити правовими, тим самим розширити чи, навпаки, звузити сферу дії права. Не все те, що практично регулюється законом і захищається державою, є правом, і в той же час, не все те, що є правом, завжди знаходить захист держави і регулюється законом.

Власне, нерозмежування понять права і закону зумовлює висновки деяких вчених про те, що чим ширша сфера соціального життя, вільного від нормативного регулювання, тим міцнішими є устої правової держави. Якщо держава неспроможна на свій розсуд розширити або забезпечити сферу дії права, то міцність її устоїв не може залежати від того, ширша чи вужча ця сфера. Правова держава тим і відрізняється від будь-якої іншої державної форми устрою суспільства, що у своїй законодавчій діяльності строго додержується правових засад суспільства.

Таким чином, першочерговим відправним обмежувачем діяльності законодавця є сфера дії права.

Тому, приступаючи до регулювання суспільних відносин, законодавець повинен перш за все уяснити, чи входять дані відносини до сфери дії права. Відповідь на це запитання можна одержати двома шляхами: шляхом теоретичного аналізу, доведенням того, що відносини підлягають регулюванню, мають правову природу; емпіричним шляхом, тобто методом проб і помилок. Навіть при поверхневому аналізі нашого законодавства можна переконатись, що законодавець звичайно вибирає другий варіант відповіді на дане запитання. Але зайвим є доказування того, що якби законодавець точно знав, які відносини мають правову природу, а які — ні, він швидше за все (презумпція порядності законодавця) скористався б першим способом. Сильченко Н. Границы деятельности законодателя // Советское государство и право. - 1991. - № 8. – С. 16

Очевидно, що перш за все законодавець повинен регулювати основоположні, базові відносини, які становлять підґрунтя, «основи» підзаконного регулювання. Пpоцюк І.В. Законодавча влада в Україні. Автореферат канд. юр. наук. — Харків, 1999. – С. 9 Але не менш важливо, щоб орган законодавчої влади впорядковував би як можна більше коло суспільних відносин. Сильченко Н. Проблемы верховенства закона. Автореферат доктора юр. наук. -Минск, 1993. – С. 18 До цього зводиться думка багатьох дослідників, у цьому вони вбачають запоруку успіхів на шляху формування правової держави, підвищення якості правової системи і верховенства права, зміцнення законності і правопорядку. Переважаюча частка підзаконних актів у регулюванні суспільних відносин часто підриває верховенство права. Статистика в цьому питанні в Україні свідчить не на користь останнього. На сьогодні правова база налічує 1295 законів, 26 кодексів, що становить лише 4,6% загальної кількості нормативно-правових актів. Медведчук В. Від системної правотворчості до систематизації національного законодавства // Юридичний вісник України. — 1999. — № 42. — 21—27 жовт. – С. 3

В ході аналізу кола відносин, що регулюються тільки законами України, виникає проблема, пов'язана з тим, чи є це коло питань вичерпним. Відповідь на дане запитання може бути однозначна — не є. Законом можуть регулюватися і відносини, що виходять за межі ст. 92 Конституції України. Так, наприклад, не охоплюється ст. 92 Конституції України питання регулювання законодавчої діяльності та нормативно-правових актів загалом. Проте це не суперечить Конституції України, зокрема ст. 85. Тому правомірним є розгляд у Верховній Раді України законопроектів «Про закони і законодавчу діяльність в Україні» та «Про нормативно-правові акти».

Ст. З Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальної цінністю. Частина 1 ст. 92 Конституції України встановлює, що до питань, які визначаються виключно законами України, належать права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадян України. Щодо того, що основні обов'язки мають визначатись виключно законами України, сумнівів немає. А от щодо прав і свобод, то це питання небезспірне. На нашу думку, воно могло б вирішуватися з урахуванням того, про які права і свободи