3. Конституція України – акт вищої юридичної сили та її правова характеристика

Прийняття п'ятою сесією Верховної Ради України 28 червня 1996 р. Конституції України стало найважливішою історичною подією в житті українського народу після проголошення 24 серпня 1991 р. незалежності України і схвалення 1 грудня 1991 р. всенародним голосуванням Акта проголошення незалежності України. Тим самим було завершено процес становлення України як суверенної держави, яка має свій Основний Закон.

Чому саме у суспільстві й державі такого великого значення набуває Конституція, чому саме її прийняттям обумовлені становлення держави, її належність до сім'ї цивілізованих демократичних країн, активізація міжнародних відносин?

Конституція України є найвищим правовим актом нашої держави, її Основним Законом, який водночас визначає основні напрями розвитку суспільства, держави.

Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України, має свою структуру, обумовлену змістом, предметом правового регулювання і формою Основного Закону держави. Вона складається з преамбули та п'ятнадцяти розділів.

У преамбулі Конституції виражені найбільш принципові положення та ідеї, якими керувалася Верховна Рада України, ухвалюючи Основний Закон держави:

положення про державно-політичне (офіційне) розуміння поняття «український народ», за яким його визначають як єдність громадян України різних національностей, тобто всі особи, які належать до громадянства України;

положення про те, що дану Конституцію прийнято на основі «здійснення українською нацією права на самовизначення». Українська нація разом із багатьма європейськими та азійськими націями реалізувала це своє право після Першої світової війни, утворивши Українську Народну Республіку. Однак тоді національну державність не вдалося зберегти. У 1991р. українську державність відновлено. Приймаючи Конституцію незалежної української держави, її парламент підкреслює, що поява Основного Закону України, як і поява самої української держави наприкінці XX ст., є наслідком реалізації українською нацією свого незаперечного права на самовизначення;

положення про те, що дану Конституцію прийнято для «забезпечення прав і свобод людини» та гідних умов життя;

положення про те, що парламентарії, приймаючи Основний Закон держави, «усвідомлюють усю свою відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми і прийдешніми поколіннями українського народу». Даним положенням ще раз підкреслено єдність українського народу з європейською культурою і цивілізацією, побудованої на принципах християнської моралі;

положення про «визначення Конституції Основним Законом України».

Розділи I-XIV об'єднують у собі 161 статтю.

Останній розділ (розділ XV. Перехідні положення) містить приписи, пов'язані з поступовим введенням у дію окремих положень Конституції, об'єднаних у 14 пунктів. Вони розраховані на тимчасовий період дії, що триватиме до 5 років (п.п.12, 13). Ці положення забезпечують наступність у діяльності органів державної влади (п.п.2,3,5-7,9-11) і місцевого самоврядування (п.8), ревізію старого законодавства (п.1) тощо.

Слід зазначити, що попередня Конституція України 1978року складалася з 10 розділів, в яких містилася 171 стаття.

Таким чином, за своєю структурою і змістом нова Конституція України близька до конституцій багатьох демократичних країн.

За загальними класифікаційними ознаками Конституцію України 1996р. можна визначити як:

1)писану кодифіковану конституцію унітарної держави з автономним утворенням;

2)жорстку конституцію, оскільки внесення змін і доповнень до Конституції України потребує в окремих випадках як спеціальних суб'єктів, так і кваліфікованої більшості голосів (не менше 213 голосів від конституційного складу Верховної Ради України);

3)за порядком прийняття як конституцію народну (демократичну), оскільки вона прийнята парламентом України 28 червня 1996 року від імені українського народу - громадян України всіх національностей.

Прийняття Основного Закону нашої держави - це визначна подія в її історії, у житті її народу. Завершився тривалий і надзвичайно складний конституційний процес, і розпочався якісно новий етап у розвитку суспільства і держави.

Розглядати Конституцію України лише як правовий акт було б не зовсім правильно. Вона є надзвичайно важливим політико-правовим документом довгострокової дії, яким збагатилася наша держава, підвалинами не лише сучасних, а й майбутніх перетворень у суспільстві, основою його консолідації. Одночасно хотілося б звернути увагу, що в ній містяться і окремі моральні орієнтири соціальної справедливості.

Конституція закріплює в Україні засади державної політики, спрямованої, перш за все, на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Вона заклала серйозні підвалини для розвитку і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Через зміст Конституції проводиться надзвичайно цінна і гуманна ідея про те, що саме держава функціонує для людини, відповідає перед нею, а не навпаки. І це є головним її обов'язком. Ми вже сьогодні усвідомлюємо, що інакше і не повинно бути. Адже Український народ є джерелом влади, яку він реалізує через відповідні органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Тому держава з її апаратом повинна служити, перш за все, своєму народові.

До речі, на конституційному рівні закріплене положення про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Причому органи законодавчої, виконавчої та судової влади є незалежні і здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Конституційною основою зовнішньої політики України є забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного