Прийняття Конституції, яка увібрала в себе світовий досвід державотворення, зафіксувала основи міжнародного співробітництва, є першим і серйозним кроком на цьому шляху. Тому цілком зрозумілим є те, що міжнародне співтовариство визнало важливість прийняття Основного Закону нашої держави.

Крім політичного значення нова Конституція України має надзвичайно велику юридичну цінність як правовий акт. Перш за все, це Основний Закон держави, який має найвищу юридичну силу. Всі закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі і повинні відповідати їй. А це значить, що Конституція є основним джерелом нашого законодавства, розрахованим на тривалий період.

Таким чином, нову Конституцію слід розглядати як основу подальшого розвитку законодавства і правової системи у цілому. Вже перший аналіз її змісту дає підстави зробити висновок про необхідність підготовки і виконання широкої програми законодавчих робіт, пов'язаних з прийняттям абсолютно нових законів, які випливають із Конституції (біля тридцяти), і внесенням змін до чинних законів.

Для прикладу візьмемо другий розділ «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». Це один з найбільших, надзвичайно важливих і, можна сказати, центральних розділів. Із 161 статті - 48 міститься у цьому розділі. Слід наголосити, що цей розділ віддзеркалює зміст таких важливих, визнаних усім світом, міжнародно-правових актів, як Загальна декларація прав людини, Декларація про право на розвиток, Європейська конвенція про права людини, Конвенція про права дитини тощо. Але цей розділ вимагає прийняття щонайменше семи нових законів. Головним серед них має стати закон про права громадянина України, в якому необхідно передбачити ті права і свободи, що не знайшли відображення в Конституції, адже у ч.1 ст.22 Конституції передбачено, що права і свободи людини та громадянина, закріплені в Основному Законі, не є вичерпними. Необхідно врегулювати законом і механізми соціального захисту громадян, що випливає із ст.46,47 Конституції. Як приклад можна зазначити необхідність заборони торгівлі людьми, зокрема - жінками і дітьми, та захисту їх від економічної експлуатації. Конституція України від 28 червня 1996 року. Ці та деякі інші права громадян нова Конституція України прямо не захищає. Але в цьому є гостра потреба, коли врахувати реальну дійсність.

Таким чином, Конституція України, образно висловлюючись, є своєрідним юридичним фундаментом держави, з одного боку, а з іншого - «серцем», ядром подальшого розвитку і вдосконалення всієї правової системи. Саме на її основі організується, координується вся ця система.

Розглядаючи положення Основного Закону, слід зазначити, що в ньому вперше в історії конституційного законодавства України наголошується на тому, що норми Конституції є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції -гарантується.

Роль і значення Конституції України в утвердженні української державності знаходить своє відображення:

закріпленні статусу України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної і правової держави (ст.1);

поширенні суверенітету держави на всю її територію, яка в межах існуючого державного кордону (сухопутного, повітряного і морського) є цілісною і недоторканою (ст.2);

проголошенні унітарної форми державного устрою (ст.2) та республіканської форми правління (ст.5);

забезпеченні функціонування державної влади на засадах народного суверенітету (ст.5), поділу влади (ст.6) і верховенства права (ст.8), а також розмежування функцій між органами виконавчої влади і місцевого самоврядування (ст.7) та ін.;

закріпленні основних атрибутів держави: державної території (ст.2), єдиного громадянства (ст.4), мови (ст.10), Збройних Сил України (ст.17), символів (ст.20), столиці держави (ст.20), грошової одиниці (ст.99) тощо. Конституція України від 28 червня 1996 року.

Прийняття Конституції України 1996 року означає новий етап у розвитку Української держави - етап переходу до демократичної, соціальної, правової державності на основі європейських стандартів.

Відомо, що реалізація правових норм взагалі —це здійснення їх приписів у практичних діях (діяннях) суб'єктів, втілення положень правових норм у фактичній поведінці суб'єктів права. За аналогією можна стверджувати, що існують певні форми реалізації конституційних норм: використання, виконання, додержання і застосування.

На мій погляд, прийняття конституції свідчить про досягнення державою певної стабільності у суспільстві. Адже саме цей процес, як правило, зумовлюється переходом суспільства від одного якісного стану до іншого, зокрема, як це відбувається в Україні — результатом зміни суспільного устрою стало формування громадянського суспільства і демократичної, соціальної, правової держави.

Висновки

Отже, закон – це основна категорія правової системи країни. Його вивчення займає центральне місце в юридичній теорії і законодавчій техніці.

Враховуючи положення даної роботи основними ознаками закону слід визнати наступні:

Прийняття його тільки вищими представницькими органами держави;

Регулювання основних, найбільш значних, важливих суспільних відносин;

Наділеність вищою юридичною силою в правовій системі країни;

Встановлення загальних правил поведінки (норм), обов’язкових для всіх;

Стійкість, стабільність;

Особливий порядок прийняття, передбачений Конституцією та Регламентом парламенту.

Вказані ознаки, які одночасно можна назвати вимогами та пред’являються до закону, необхідні для того, щоб даний нормативно-правовий документ виконувався і був гарантом стабільності держави. Невідповідність закону хоча б одній з цих ознак призводить в кінцевому результаті до його недієвості та неефективності. Тому необхідно вживати необхідних заходів для їх усунення. Лише в цьому випадку можна буде говорити про стабільність та дієвість закону,