У свій час Р. Ієринг писав: „Право існує для того, щоб воно здійснювалося. Здійснення є життя і істина права, є саме право...”. Закон приймається і реалізується державним апаратом саме для того, щоб положення, які містяться в ньому — про повинне і можливе — ставали за наявності певних умов реальністю, фактично втілювалися в реальному житті. Для цього необхідно: по-перше — прийняти закон; по-друге — створити умови для його реалізації (наприклад, прийняти відповідні підзаконні акти, здійснити певні організаційні заходи); по-третє — охороняти закон, тобто вживати відповідних заходів у разі порушення закону. Саме звідси і випливають три необхідні сфери юридичної діяльності державного апарату: законодавча, адміністративна (виконавча) та правоохоронна. Ці сфери юридичної діяльності, залежно від системи організації державної влади в суспільстві, по-різному можуть бути розподілені між органами державного апарату. Однак, вони обов'язково мають бути присутніми для того, щоб прийнятий закон став законом. Зрозуміло, що юридична техніка, як спосіб юридичної діяльності, буде різною для кожного з названих видів юридичної діяльності, оскільки вони передбачають різних конкретних суб'єктів цієї діяльності, особливі її цілі, способи, продукт, результат тощо. Тому, на нашу думку, основним критерієм для класифікації юридичної техніки на види має бути відповідна сфера юридичної діяльності державного апарату. Виходячи з цього, юридичну техніку логічно поділяти на законодавчу, адміністративну та правоохоронну. Юридична техніка, що становить спосіб законодавчої діяльності державного апарату, с законодавчою технікою. Юридична техніка, що становить спосіб адміністративної діяльності державного апарату, с адміністративною технікою, а правоохоронної діяльності державного апарату — відповідно правоохоронною технікою [8, c. 147-149].

У межах поділу юридичної техніки на законодавчу, адміністративну та правоохоронну, залежно від обраного критерію класифікації можна говорити про різні види законодавчої, адміністративної та правоохоронної техніки. Наприклад, якщо розглядати законодавчу техніку, то залежно від законодавчого процесу (конституційного, ординарного (або парламентського) та субститутного) можна говорити про конституційну законодавчу техніку, ординарну законодавчу техніку та субститутну законодавчу техніку. Залежно від основних стадій парламентського законодавчого процесу можна розрізняти техніку внесення законодавчої ініціативи, техніку розгляду проекту законодавчого акта в парламентських комітетах, техніку розгляду проекту законодавчого акта в різних читаннях, техніку прийняття закону, техніку опублікування закону. Залежно від того, чи приймається новий закон, чи змінюється чинний закон, можна розрізняти техніку прийняття нового закону і техніку зміни чинного закону. Залежно від продукту законодавчої діяльності, яким є відповідний вид законодавчих актів, можна говорити про техніку вироблення конституції (конституційну техніку), техніку вироблення закону. У рамках останньої можна окремо виокремити кодифікаційну техніку, техніку підготовки законів про ратифікацію та денонсацію міжнародних договорів тощо.

РОЗДІЛ ІІ. НОРМОТВОРЧА ТЕХНІКА

2.1. Поняття нормотворчої техніки

Як правило, вирізняли два види юридичної техніки: правотворчу і правозастосовчу. Іноді актори після надання визначення юридичної техніки аналізували лише один її вид — нормотворчу техніку, яку зводили до законодавчої. Результатом цього стало фактичне ототожнення юридичної і законодавчої техніки [1, c. 267]. В контексті означеного підкреслювалося, що зміст засобів, прийомів і правил юридичної техніки пов'язаний головним чийому певною організацією правового матеріалу і його зовнішнім викладом, тобто на перший план виходила проблематика структури і форми права, індивідуальних правових актів. Поряд з цим в останні роки відбувається переоцінка поняття юридичної техніки, акцентується увага на його багатоаспектності, умовності вживання відповідного терміну.

Найважливішим видом юридичної техніки є правотворча техніка. Однак в юридичній науці поряд з терміном “правотворча техніка” одержали рівнозначне вживання терміни “законодавча техніка” і „нормотворча техніка”. Вживання терміну “правотворча техніка” окремими науковцями вважається не зовсім коректним, бо з точки зору концептуальних засад правової державності право формується об'єктивно, а не твориться за бажанням законодавця, його зміст залежить насамперед від об'єктивних процесів, що відбуваються у суспільстві. Термін “нормотворча техніка” уявляється більш точним, бо нормативна побудова правового матеріалу, що об'єктивується в нормативних правових актах, є одним з головних засобів вираження волі законодавця, і зазначений термін відображає саме цей аспект нормотворчої діяльності відповідних суб'єктів.

Існує точка зору, згідно з якою нормотворчу техніку не можна розглядати як частину юридичної техніки, оскільки остання стосується суто правових явищ, і тому поняття нормотворчої техніки доцільно вживати в широкому розумінні, використовуючи його для відображення закономірностей вироблення соціальних норм різного виду.

На нашу думку, щодо цього можна зауважити таке. Теорія держави і права має власний категоріально-понятійний апарат, до складу якого входять і такі важливі поняття, як „норма права”, „нормативний правовий акт” та ін. Норми права і нормативний правовий акт як одна з форм їх буття об'єктивно виступають самостійними, відмінними від інших соціальними явищами, сутнісні риси яких обумовлюють, зокрема, наявність власних, притаманних тільки їм шляхів походження, об'єктивації тощо. Саме з цього закономірно випливає необхідність окремого наукового дослідження техніки