що стосуються: 1) предмета і методу правового регулювання (наприклад, таке правило — питання, які передбачається вирішити в нормативному правовому акті, повинні належати до сфери регулювання цього виду актів, компетенції відповідного суб'єкта тощо); 2) тексту і структури нормативного правового акта, тобто мови, термінології, побудови зв'язків між його структурними елементами; 3) узгодження проекту і чинного законодавства; 4) внесення змін і доповнень до чинного законодавства, підготовки переліку нормативних правових актів, що втратили силу. Останню групу правил ми виділяємо, враховуючи специфіку тих нормативних правових актів, які вносять доповнення і змінило чинного законодавства або містять перелік нормативних правових актів, що втратили силу. Особливістю цих нормативних актів є те, що вони безпосередньо не містять приписів стосовно конкретних правил поведінки. Поряд із цим слід зауважити, що, вирішуючи питання про предмет і метод правового регулювання, розробляючи певні правові конструкції, нормопроектувальник виходить дещо за межі проблематики зовнішньої і внутрішньої форми в праві. В цілому правове регулювання, щоб бути ефективним, має відповідати актуальним потребам суспільства, враховувати, зокрема, рівень правової культури як суб'єктів нормотворчості, так і пересічних громадян. Тому не можна розглядати нормотворчу техніку як єдиний засіб вирішення означеної проблеми, але не слід забувати, що досконалі правила нормотворчої техніки можуть значно цьому сприяти.
На сьогодні майже всі дослідники визнають, що право і закон (у широкому сенсі) не тотожні явища, але тісно пов'язані між собою і співвідносяться як зміст і форма. Водночас змістом нормативного правового акта можуть бути неправові положення, які закріплюють свавілля, не відповідають об'єктивним умовам розвитку суспільства і його потребам. Отже, одним із завдань, що стоїть перед суб'єктом нормотворчої діяльності, є закріплення в формі нормативних правових актів саме правового змісту. В цьому аспекті видається обґрунтованою точка зору, згідно з якою основною формою реалізації права державою є законотворчість [10, c. 418].
Як уже зазначалося, зміст нормотворчої техніки втілюється в системі відповідних правил. Ці правила носять технічний характер і спрямовані на регулювання раціонального використання відповідних засобів. Засіб – це те, що забезпечує досягнення цілей певної діяльності. Засоби, які використовуються при складанні проектів нормативних правових актів, найбільш загальним чином можна поділити на інструменти і прийоми.
Засоби нормотворчої техніки в першому значенні (інструменти) відповідають на питання, що саме використовують відповідні суб'єкти для створення нормативного правового акта як об'єктивного феномена правової дійсності, їх можна поділити на загальносоціальні (до них належать мова, її одиниці – слова, словосполучення, частини мови, графічні конструкції, знаки, букви; поняття, різноманітні соціальні норми тощо) та спеціально-юридичні (юридичні конструкції, юридичні поняття і терміни, принципи, презумпції, фікції та інші нормативні правові приписи, структурні частини нормативних правових актів, заголовки, реквізити тощо).
У другому значенні засоби нормотворчої техніки (прийоми) вказують на певний спосіб дії, який і складає зміст відповідного прийому. До них належать прийоми структуризації нормативних правових актів, встановлення логічних і функціональних зв’язків між структурними елементами нормативних правових актів та між нормативними правовими актами, формулювання і викладу нормативних правових приписів тощо, їх використання передбачає застосування певних методів тлумачення і т. ін.
Отже, під нормотворчою технікою слід розуміти сукупність правил щодо використання відповідних засобів, метою яких є створення найбільш адекватних за формою і досконалих зі структурою, змістом і викладом нормативних правових актів, використання яких забезпечує логічну узгодженість системи нормативних правових актів та сприяє ефективному правовому регулюванню суспільних відносин.
2.2. Складові елементи нормотворчої техніки
Правотворча техніка – це система засобів, правил і прийомів підготовки компетентними органами юридичних актів. Правотворча техніка охоплює нормативні акти (техніко-юридичні прийоми і правила при виробленні законів і підзаконних актів).
Для забезпечення верховенства закону і його ефективної дії необхідний високий рівень правотворчої техніки.
Істотне значення має зведення до мінімуму кількості нормативних актів з одного й того ж питання, а також наявність спеціальних правових засобів, що забезпечують додержання нормативно-правового акта (організаційні заходи, заходи заохочення, контролю та ін.)
Найзагальнішими прийомами і правилами юридичної техніки є:
1) юридична термінологія;
2) юридичні конструкції;
3) форма нормативного акта, прийоми і правила викладу його змісту.
Питання про термінологію існує в будь-якій спеціальній галузі знання; і така галузь тим специфічніша, чим більш гостро стоїть це питання. У юриспруденції проблема термінології достатньо актуальна. Чим досконаліше законодавство, тим більш чітко і глибоко воно регулює суспільні відносини, тим більшого значення придбаває проблема термінології. Без термінів, тобто слів точного значення, що мають один чітко окреслений сенс, неможливо добитися максимальної точності викладу законодавчої думки. Вони роблять законодавство більш компактним, позбавляють його від просторових описок і визначень [13, c. 314-315].
Ступінь розробленості юридичної термінології свідчить про рівень юридичної культури в країні, про відношення до законності. Чим більш розроблена юридична система, ширше розвивається наука про право, більше виявляється турбота про вдосконалення законодавства і зміцнення законності, тим більше відпрацьована юридична термінологія, тим вона більш досконала і точна і тим більше приділяється уваги її розвитку.
У сучасних умовах, коли в юриспруденції все більше упроваджуються автоматизовані системи обліку і пошуку правової інформації, використовування точних і однозначних термінів підвищує ефективність законодавства, в значній мірі зменшує втрати інформації.
Термін - це слово (або словосполучення), що позначає спеціальне поняття і має точну сферу смислового використовування. Основними ознаками терміну є: 1) адекватність віддзеркалення змісту поняття, смислова однозначність, 2) логічна співвідносність його з іншими родовидовими термінами (родовидова системність), 3) професійний рівень практичного вживання (термінологія технічна, хімічна, медична, спортивна і т. д.) [21, c.