суспільства і держави поклав Жан Жак Руссо своєю працею “ Міркування про походження і засади нерівності поміж людей ”. Громадянське суспільство на його думку виникло в наслідок приватної власності. А для захисту власних інтересів на певному етапі розвитку громадянське суспільство створює державу, яка витворена з нього на підставі суспільної угоди. Джон Локк вважав, що люди домовилися утворити політичну спільноту, заснувати державу саме з метою захисту природних прав.
Сукупність індивідів, які необмежено користуються своїми природними правами, становила, на думку прихильників договірної теорії, суспільство у його “ природному стані ” . Цей стан цілковитої сваволі призводив до війни “ всіх проти всіх ”. Щоб уникнути незручностей та загроз, які неодмінно виникають у природному стані суспільства, люди змушені були змінити його на стан громадянський.
Відповідно до теорії “ суспільного договору ” люди укладають угоду і створюють державу, котра стає над суспільством, відчужує і зосереджує частину природних прав індивідів. Так виникає громадянське суспільство, яке на відміну від природного, додержавного є станом людності, в якому існує держава.
Концепція громадянського суспільства, розуміння його як сфери людської свободи поза межами державної регламентації є породженням ліберального світогляду. Дж.Локк вчив, що держава покликана насамперед захищати особисту свободу і власність; вона діє лише у чітко окреслених межах; люди повинні мати право протистояти сваволі уряду, якщо він використовує владу на завойовництво, узурпацію тощо.
Особлива заслуга в розробці концепції громадянського суспільства у взаємозв’язку з державою належить німецькому філософу Гегелю. Він називав громадянське суспільство опосередкованою через працю системою потреб, яка грунтується на принципі панування приватної власності й на загальній формальній рівності людей.
Виходячи з визнання пріоритету людського життя щодо управлінського впливу на нього, просвітителі XVIII ст. проголошували, що громадянська ідея є вищою та більш значущою, ніж ідея державна.
Взагалі у традиції Нового часу ( Макіавеллі, Монтеск’є, Гегель ) на противагу лібералізмові було прийнято вважати, що суспільство має бути предметом впливу держави, що остання може діяти цілком самостійно, а ті, хто має владу, керують відносинами між людьми в суспільстві. Політична ж мудрість полягає у врахуванні існуючих у суспільстві відносин, думок та обставин.
Формування громадянського суспільства, якого не було в Античності й Середньовіччі, пов’язане з утвердженням буржуазних відносин. Воно передбачає існування правової держави як підгрунтя. Водночас лише розвинуте, стабільне громадянське суспільство уможливлює створення правової держави, є основою стабільного демократичного політичного режиму.
Категорія “ громадянське суспільство ” посідала певне місце і в марксизмі. Підкреслювалося, що громадянське суспільство – не одноманітне утворення, а багаторівнева система, яка має свої сфери і частини з певною підпорядкованістю одних іншим. Відносини між державою та політичним суспільством трактувалися як відносини між публічною владою та індивідуальною свободою.
Проблема громадянського суспільства займає чільне місце і в творах А.Токвіля. На його думку, такі “ вторинні асоціації демократії, як етнічні, релігійні, професійні і локальні об’єднання, становлять ту структуру громадянського суспільства, з якої може вирости правова держава ”.
У Росії спроби розрізнити суспільство й державу сягають часів правління Катерини ІІ, коли в указі від 1785 р. вперше було визнано громадянський стан хоча б однієї верстви населення – дворян. Але далі імператриця не пішла.
Відбиттям процесів формування громадянського суспільства можна вважати Галицький сейм та Державну думу, які формувалися на куріальній основі, тобто репрезентували різні верстви населення.
Концепція співвідношення громадянського суспільства та держави розроблялася і українською політичною думкою. У найбільш розвиненій формі цю проблему представив В.Липинський. На його думку, громадянське суспільство – це люди певної території, які не живуть за рахунок виконання державних функцій, не в змозі безпосередньо здійснювати свої “ хотіння ”, застосовувати силу фізичного примусу. В.Липинський вказував на неоднорідність громадянського суспільства. Зазначав, що в ньому існує вертикальний поділ, в основі якого лежить праця і спосіб вироблення продукції, а також горизонтальний поділ,тобто поділ на стани. На думку В.Липинського, взаємовідносини громадянського суспільства і держави визначає закон, в основі якого лежить взаємне обмеження права сильніших правом слабших і права слабших правом сильніших. Закон існує лише при гармонійному співвідношенні громадянського суспільства і держави.
Згідно з сучасними поглядами, поряд з