Без правосвідомості нема суб’єкта права, а є лише духовно спустошена людина. Під правосвідомістю прийнято розуміти сукупність душевних сил людини – свідомості, мислення, волі, почуттів тощо. Суб’єкт правосвідомості, визнаючи чужі права, ставить собі за обов’язок зважати на них. Тобто зв’язує свою волю певними приписами та дисципліною. Це дуже важливо, бо без волі правосвідомість перетворюється в бездіяльні утопічні мрії, в безвладдя особистості. Правосвідомість – це завжди воля людини до здійснення права закону. Разом з тим правосвідомість містить у собі переплетіння багатьох людських почуттів.

Отже, правосвідомість конче необхідна для функціонування демократичного ладу як головне “знаряддя ” соціального і політичного порядку. Треба особливо підкреслити, що правосвідомість самовиховується.

Правопорядок у демократичному суспільстві завжди є виявом, живою функцією, самоутворенням безкінечної множини індивідуальних правосвідомостей. А сама правосвідомість виникає здебільшого ірраціонально. Вона підлягає впливу сім’ї, роду, релігії, країни,клімату, майнового розподілу тощо. Отже, треба, щоб цей вплив був позитивним.

Економічний аспект проблеми пов’язаний із активним утвердженням ринку і приватизації власності, саморегульованої економіки. Демократія без жорсткої економічної основи здатна розстанути в будь-який момент. Поки ж демократизація суспільства, народизація влади обігнала народизацію власності, формування ринкових відносин. І ця суперечність звичайно гальмує становлення громадянського суспільства.

Політичний аспект. У найширшому розумінні він пов’язаний з повсякденним і неухильним підвищенням рівня світоглядно-політичної культури людей.

Для того, щоб здійснювати політику, треба знати як це робити; принципи демократії не можуть спрацювати для загального блага при незнанні азів політичної науки. Маються на увазі найбільш життєві аксіоми демократії, прості норми правової культури, первісні поняття про власну юридичну захищеність. Це має бути у свідомості кожної людини. Захищаючи себе, свої права від волюнтаристських зазіхань чиновників, кожна людина вносить свій вклад у захист і охорону інтересів громадянського суспільства, маленькою часткою якого вона є.

У цьому смислі утвердження правової держави і становлення громадянського суспільства виступають як дві сторони одного і того самого процесу – соціалізації сучасного людського суспільства, його гуманізації та цивілізованості.

Відновлення громадянських якостей особи також пов’язано з деетатизацією людської свідомості, тобто з її “роздержавленням”. Треба зживати панічний страх перед начальством, адміністрацією, звикати до того, що і простий трудівник, і працівник державної влади однаковою мірою є суб’єктами права, рівні перед законом, однаково відповідальні перед ним.

Громадянин - у первісному змісті цього поняття - з’являється в суспільстві тоді , коли він розкривається перед державною владою не лише як виконавець службових обов’язків, але і як суб’єкт власних прав, які встановлені всім суспільством. Іншими словами, кожна людина в суспільстві свободи, що зароджується, -це за ідеєю ще і “ громадянський контролер ” правової держави, що з’являється, утвердженню якої і підпорядкований цей контроль.

Загальносоціальний аспект. Він включає в себе розгортання позадержавних структур і стосунків у масштабах усього суспільства, розвиток громадянської самодіяльності, яка переростає в різні асоціації та добровільні об’єднання людей. Кожний громадянин немовби своєрідний “ атом ” суспільно-громадянської системи. Процес природного поєднання таких “ атомів ” і народжує всілякі асоціації.

З цієї точки зору, громадянське суспільство – це суспільство вільних, внутрішньо самостійних учасників загального творчого процесу, що охоплює всі сфери людського життя і діяльності : економіку – виробництво, політику – законотворчість, духовну активність – культуру тощо.

Підсумовуючи все викладене вище, можна зробити таку схему :

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО – система самостійних і незалежних від держави суспільних інститутів і міжособових відносин, які створюють умови для самореалізації індивідів та окремих колективів. Завдяки громадянському суспільству виражаються і реалізуються приватні інтереси і потреби, тоді як держава виражає суспільні інтереси.

З цієї схеми видно, що серед