проданого майна повинно вирішувати-ся на підставі загальних норм про відповідальність за неналежне виконання (невиконання) норм, що регулюють відносини схо-ву. Це випливає, зокрема, із змісту статті 424 ЦК України, відпо-відно до якої правила про договір схову, визначені у статті 413, частині першій статті 415, статтях 416, 418—422 цього Кодексу, застосовуються також до випадків, коли схов здійснюється на підставі інших договорів або в силу вказівок закону, якщо інше не встановлено законом або спеціальними правилами про ці договори. Обов'язок схову виникає в силу укладеного з відповід-ною умовою договору купівлі-продажу. Отже, продавець-охоронець має нести відповідальність за втрату, нестачу, пошкоджен-ня майна в обсязі, передбаченому статтею 419 ЦК України. Од-нак у законодавстві нічого не сказано про допустимість розі-рвання договору купівлі-продажу з ініціативи покупця у разі не-стачі чи пошкодження придбаного майна. На мій погляд, якщо нестача чи пошкодження майна сталися з вини продавця-охо-ронця, застосування зазначених наслідків не суперечить загаль-ним принципам цивільного права.
Розділ 2. Загальні особливості різновидів договорів про купівлю-продаж
2.1 Роздрібна торгівля як особливий вид договорів купівля-продаж
Товарообіг у роздрібній торгівлі забезпе-чується за допомогою договору роздрібної купівлі-продажу, укладення якого відбувається на підставі загальних правил про купівлю-продаж та спеціальних правил про захист прав споживачів, застосування яких має значні особливості.
Відповідно до Закону України "Про захист прав спожива-чів" продавцем виступають підприємство, установа, організа-ція або громадянин-підприємець, які реалізують товари за до-говором купівлі-продажу, а покупцем (споживачем) — грома-дянин, який придбаває ці товари. Можна припустити, що під продавцями Закон має на увазі ті підприємства та громадян-підприємців, для яких продаж товарів є їх професійною діяль-ністю, тобто торговельною діяльністю (торговельним обслуго-вуванням). Певною мірою це підтверджується затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 9 лютого 1995 р. Порядком заняття торговельною діяльністю і правилами тор-говельного обслуговування населення (далі — Порядок за-няття торговельною діяльністю), у п. 1 якого записано, що даний Порядок визначає загальні умови заняття торговель-ною діяльністю, основні вимоги до торговельної (торговель-но-виробничої) мережі і торговельного обслуговування гро-мадян, які набувають товари для власних побутових потреб, підприємств (їх об'єднань), установ, організацій незалежно від форм власності, громадян-підприємців та іноземних юридичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України у сфері торгівлі.
Зміст поняття торгівлі досить широкий, адже її можна розуміти і як систему (мережу) всіх торговельних підприємств (у тому числі роздрібних) та їх інфраструктуру, і як процес товарообігу.
Законодавство чітко не визначило поняття "роздрібна торгівля", "роздрібне торговельне підприємство", "договір роздрібної купівлі-продажу". У Законі України "Про захист прав споживачів" ці терміни взагалі не застосовуються (у ньому вживаються поняття "торговельне підприємство", "тор-говельне обслуговування"). В інших законодавчих актах вжи-ваються поняття "роздрібна торгівля", "роздрібний продаж" (наприклад, у Порядку заняття торговельною діяльністю і пра-вилах торговельного обслуговування населення, у Правилах роздрібної торгівлі алкогольними напоями від 30 липня 1996 р.) або "роздрібні торговельні підприємства" (ЦК України), зміст яких не розкривається. Це вносить певну не-визначеність у правове регулювання торговельних відносин, ускладнює застосування чинного законодавства, адже визнання, наприклад, підприємства торговельним тягне за собою дещо інші правові наслідки у разі придбання у нього товарів громадянином, ніж визнання його неторговельним.
Певна відповідь на поставлене питання міститься в Законі України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", у ст.3 якого зазначається, що під роздрібною торгівлею спід розуміти торгівлю товарами та виконання при цьому супутніх робіт (послуг) за готівку, а також за інші готівкові платіжні засоби, включаючи кредитні картки. Однак, таке розуміння роздрібної торгівлі в цьому законі є неповним і навіть помилковим, адже у будь-якому разі не може розгля-датися як роздрібна торгівля купівля-продаж між фізичними особами (не підприємцями), промислової партії товарів між двома суб'єктами підприємництва.
Під роздрібною торгівлею слід розуміти торгівлю товарами, яку здійснюють професійні продавці — торговельні підприємства (громадяни-підприємці) для задо-волення, як правило, побутових потреб громадян переважно за готівку через спеціально створені пункти продажу (універмаги, універсами, магазини, кіоски, автомагазини, палатки тощо). Це, однак, не виключає можливості придбання в таких пунктах роздрібної торгівлі товарів юридичними осо-бами для задоволення своїх виробничих потреб. Але на такі відносини мають поширюватися загальні норми цивільного законодавства. Законодавство про захист прав споживачів поширюється лише на відносини у сфері роздрібної торгівлі та торговельно-виробничої діяльності (громадське харчування). Однак, у всіх видах торгівлі товарообіг забезпечується в основному за допомогою договору купівлі-продажу, який може мати певні особливості залежно від форми торгівлі (торгівля на ринках, торгівля в кредит, комісійна торгівля, торгівля на замовлення та ін.) та видів товарів (торгівля про-довольчими і непродовольчими товарами, алкогольними на-поями, зброєю, транспортними засобами та ін.).
На особливу увагу заслуговують угоди, що укладаються громадянами в системі громадського харчування, їдальнях, кафе, ресторанах. Тут постає проблема встановлення право-вої природи цих угод, тобто чи можна їх визнати договорами купівлі-продажу, чи можливо тут мають місце інші договори, наприклад підряду чи надання Інших послуг. У юридичній літературі цю проблему майже не досліджено. Деякі автори лише побіжно поряд з договорами купівлі-продажу аналізува-ли правовідносини у сфері громадського харчування, не на-важуючись прямо віднести договори, що там укладалися, до купівлі-продажу. При цьому розмежовувалися права та обов'язки громадянина, який вступив у договірні відносини з роздрібним торговельним підприємством і підприємством громадського харчування.
Сучасне законодавство також не дає однозначної відповіді на поставлене питання. В Порядку заняття торговельною діяльністю діяльність підприємств громадського харчування віднесено до торговельно-виробничої діяльності, тобто до різновиду торговельної діяльності.
Водночас у деяких інших нормативних актах здійснюється розмежування підприємств торгівлі і громадського