РЕФЕРАТ

На тему:

“Порядок укладення цивільно-правових договорів”

Зміст:

1.ПРАВОВА ПРИРОДА ДОГОВОРУ 3

2.КОНСТИТУЦІЙНІ ПРИНЦИПИ СВОБОДИ ДОГОВОРУ 5

3. ВІДМІННОСТІ МІЖ ТРУДОВИМ ТА

ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИМ ДОГОВОРОМ 6

4. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ ДОГОВОРИ 8

ЛІТЕРАТУРА 13

ПРАВОВА ПРИРОДА ДОГОВОРУ

Договір є однією з найпоширеніших підстав для виникнення цивільно-правових зобов’язань (ч. 2 ст. 151 Цивільного кодексу УРСР від 18 липня 1963 р. (далі – ЦК). Як юридичний факт, договір належить до правомірних дій, що вчиняють з власної волі його учасники і спрямовують на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав або обов’язків.

Проте роль договору не обмежується тільки тим, що він впливає на динаміку цивільних правовідносин (породжує, змінює або припиняє їх), а й відповідно до вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості визначає зміст конкретних прав та обов’язків учасників договірного зобов’язання. У цьому розумінні договір виступає засобом регулювання поведінки сторін у цивільних правовідносинах.

Загальний порядок укладання цивільно-правових договорів визначено статтями 153-159 ЦК. Порядок укладання господарських договорів між юридичними особами і врегулювання між ними переддоговірних спорів відображено у ст. 10 Господарського процесуального кодексу України від 6 листопада 1991 р. № 1798-XII (далі – ГПК).

Свобода цивільно-правових договорів у розрізі конституційно-правового змісту передбачає виконання принципів рівності та погодження волі сторін.

Таким чином, урегульовані цивільним законодавством договірні зобов’язання та порядок розірвання договорів у сфері майнових відносин мають базуватися на рівності сторін, автономії їх волі та майнової самостійності.

Відповідно до ст. 162 ЦК, розірвання договору можливе лише за взаємною згодою сторін, одностороння відмова від виконання зобов’язання та одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами.

У договорі може бути змінена будь-яка умова, щодо якої сторони досягли домовленості і включили її до змісту договору. Такими умовами є ті, що вимагаються законом для договорів даного виду, і ті, що включені до змісту договору з ініціативи однієї з сторін за погодженням з іншою.

Вимога щодо взаємної згоди сторін є обов’язковою для зміни умов договору (контракту). В окремих випадках договір може бути змінений незалежно від волі однієї, а інколи й обох сторін. Зокрема, якщо йдеться про господарські договори, які укладені на обов’язковому для контрагентів державному замовленні (плановому завданні).

Договір на вимогу однієї зі сторін може бути розірваний у суді, господарському суді, третейському суді. При цьому розірвання розглядається як дострокове припинення договірних зобов’язань. Оскільки одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається, розірвання договору може здійснюватися лише з підстав, передбачених законом або договором.

Як правило, ці підстави є наслідком невиконання або неналежного виконання однією зі сторін своїх договірних обов’язків або обставинами форс-мажорного характеру.

Певні особливості пов’язані зі зміною і розірванням господарських договорів між юридичними особами. Відповідно до ст. 11 ГПК, підприємство чи організація, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, надсилає пропозиції про це своєму контрагентові. Сторона, яка отримала таку пропозицію, має відповісти на неї не пізніше 20 днів після її отримання. Якщо сторони не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, зацікавлена сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

За таких умов можна вважати, що сторони договору мають обмеження щодо здійснення свободи економічної діяльності, у зв’язку з чим порушуються їхні конституційні права та свободи.

2. КОНСТИТУЦІЙНІ ПРИНЦИПИ СВОБОДИ ДОГОВОРУ

Відповідно до конституційних засад, кожен має право мати у власності майно, володіти, користуватися та розпоряджатися ним як одноособово, так і спільно з іншими особами, кожному гарантується свобода економічної діяльності; кожен має право на вільне використання свого майна для підприємницької та іншої не забороненої законом економічної діяльності.

У наведених положеннях під терміном “майно” розуміють будь-яке майно, пов’язане з реалізацією права приватної або іншої форми власності, а також майнові права, разом з отриманими від власника правами володіння, користування та розпорядження майном, якщо такі майнові права належать особі на законних підставах.

Реалізація майнових прав здійснюється на підставі загальноправових принципів недоторканості власності та свободи договорів, передбачаючи рівність сторін, автономію волі та майнову самостійність учасників цивільно-правових відносин, недопущення свавільного втручання у будь-чиї приватні справи.

Права володіння, користування та розпорядження майном і пов’язана з ними свобода договорів учасників цивільного обороту включають визначення підстав і порядку їх виникнення, зміни та припинення, а також відповідний обсяг прав на захист та застосування правомірних обмежень, урегульованих законом.

Передусім, як сама можливість обмежень, так і їх характер мають визначатися законодавцем не свавільно, а відповідно до норм Конституції України, яка встановлює, що права та свободи людини і громадянина можуть бути обмежені лише законом. Обмеження права власності, майнових прав, а також свободи договору у цивільно-правовому обороті мають відповідати вимогам справедливості, конституційним засадам захисту відповідних прав та законних інтересів та ґрунтуватися на законі.

3.Відмінності між трудовим та цивільно-правовим договором

У сучасних умовах юристами часом висловлюються думки про те, що трудовий договір як організаційно-правова модель здійснення найманої праці в умовах ринкової економіки вичерпав себе, а його місце зайняв цивільно-правовий договір про працю (див. Брагинский М.И., Витрянский В. В. Договорное право: общие положення. - М., 1997. - С. 24). У зв'язку з цим актуальним залишається питання про відмінність цих договорів.
Головна відмінність між трудовим і цивільно-правовим договорами полягає в предметі договору. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з