При виявленні під час митного розслідування ознак злочину, який не відноситься до компетенції митного органу, необхідні матеріали у строк до 3-х діб направляються прокуророві, органу попереднього слідства чи дізнання. (Про це дивись ст. 97 Кримінально-процесуального кодексу). Відповідно до загального положення, митний орган повинен забезпечити припинення злочину та закріплення слідів злочину, виявлення свідків тощо.

Доказами у справах про ПМП, згідно із законодавством, є будь-які фактичні дані, на основі яких у певному порядку встановлюється наявність чи відсутність правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для вирішення справи.

Протоколи про правопорушення та протоколи процесуальних дій, складені і оформлені в порядку, передбаченому МК, є джерелами доказів, оскільки в них підтверджуються обставини і факти, що мають значення для вирішення справи. До переліку таких протоколів відносяться:

« протоколи опитування осіб по суті справи;

» протоколи про адміністративне затримання особи, що скоїла правопорушення (з метою припинення порушення митних правил, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справи та винесення постанови по ній);*

витребування від імені митного органу документів, необхідних для розгляду справи;

» протокол проведення митних обстежень (території, транспортних засобів, приміщень, предметів) за участю спеціалістів;

» протокол пред'явлення предметів і документів для впізнавання.

Коли при провадженні у справі про порушення митних правил виникає потреба у спеціальних знаннях, то посадова особа митного органу, яка проводить провадження, може прийняти рішення про проведення експертизи. Це рішення є обов'язковим для експерта, якому цим рішенням доручено провести експертизу, та для службової особи підприємства, якій надіслано рішення про проведення експертизи.

Посадова особа митного органу, що проводить провадження у справі, після закінчення підготовки справи до розгляду, передає матеріали начальнику митного органу (його заступнику), а в Де-ржмитслужбі — уповноваженій особі, призначеній наказом.

Справи про порушення митних правил розглядають:*

від імені Держмитслужби — уповноважена особа;*

від імені митниці України — начальник митниці чи його заступник.

Справа про порушення митних правил розглядається у 15-ден-ний строк з дня одержання митним органом матеріалів, необхідних для вирішення справи.

Види адміністративних стягнень та особи, які підлягають відповідальності за скоєння адміністративних правопорушень

Треба передбачати можливість внесення суттєвих змін у визначення поняття «адміністративне правопорушення» та його приведення у відповідність до змісту митної справи. Такі зміни обґрунтовуються як самими докорінними змінами, що планується внести в адміністративне право, так і більш чітким визначенням складу правопорушень, об'єкта посягань у митних правопорушеннях.

У ст. 104—120 МК України виділені протиправні діяння фізичних і юридичних осіб, які вступають у відносини з митними органами у зв'язку із зовнішньоекономічною діяльністю. Щоправда, в проекті Митного кодексу за станом на 1 лютого 2001 р. визначені норми правового захисту працівників митних органів від протиправних діянь фізичних осіб. Але, по суті, це підміна норм Кримінального та Адміністративного кодексів. Нині діючий Митний кодекс залишає без достатньої уваги діяння посадових осіб митних органів, які теж можна і треба розрізняти як злочини і проступки. Зараз ці діяння регулюються або оцінюються у правовому відношенні адміністративним і кримінальним законодавством.

Але розглянемо загальні положення щодо складу адміністративного правопорушення та обґрунтування застосування конкретних адміністративних стягнень.

Раніше ми зазначали, що за адміністративні-правопорушення несуть відповідальність як фізичні, так і юридичні особи. Проте, незважаючи на суттєві соціальні зміни у суспільстві і появу величезної кількості юридичних осіб, що займаються зовнішньоекономічною діяльністю, теорія і практика сьогодення не відпрацювала належним чином інститут адміністративної відповідальності юридичних осіб за порушення, зокрема, митних правил.

Фактично відповідальність юридичних осіб зводиться до накладання штрафів або анулювання дозволів, що безпосередньо стосується адміністрації підприємств. Цим посилювалась відповідальність керівників. Добре, якщо це приватне підприємство, а якщо державне? В такому разі держава накладає стягнення на себе? Отже, на цьому напрямку є багато теоретичних і практичних проблем, які необхідно скоріше вирішувати в умовах ринкової економіки.

Треба зазначити, що основні питання, які стосуються правової оцінки діяння фізичних осіб, значною мірою вирішені.

Адміністративне правопорушення в галузі митної справи — це дія або бездіяльність конкретної фізичної особи, націлені на порушення митного правила.

При правовій оцінці фактів порушення митних правил ми користуємося положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зокрема, відповідно до ст.17 кодексу не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або була в стані неосудності.

Таким чином, можна визначити, що при порушенні митних правил відповідальність наступає при наявності сукупності об'єктивних і суб'єктивних ознак, коли є повний склад правопорушення.

Об'єктом правопорушення є сукупність суспільних відносин у галузі митної справи, які охороняються чинним законодавством, або інтереси держави в галузі митної справи.

Об'єктивну сторону правопорушення становить дія чи бездіяльність конкретної особи (осіб) у конкретний час і визначеному місці — митній зоні.

Суб 'єкт — конкретна юридична або фізична особа, що допускає порушення інтересів держави.

Суб 'єктивна сторона — це психічне ставлення особи до скоєного правопорушення.

Ст. 103 Митного кодексу дає роз'яснення, що під «особами», які вчинили порушення митних правил, розуміються громадяни (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), службові особи, а також юридичні особи. Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення митного правопорушення 16-річного віку. Стаття передбачає спеціального суб'єкта — це службові особи, тобто державні службовці, які виконують відповідно до займаної посади певні обов'язки.

Відносно визначення юридичної особи зазначається, що «при вчиненні порушень митних правил підприємствами відповідальності підлягають службові особи — керівники цих підприємств».

За станом на 12 грудня 1991 p., коли приймався Митний кодекс, у державі ще не було приватних підприємств. Тому відповідальність несуть посадові особи юридичних осіб.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України. Разом з тим, це положення не порушує загальновизнаного міжнародного порядку, за яким є коло іноземних громадян, на яких не поширюється адміністративна юрисдикція країни перебування. В таких випадках відповідальність цих категорій осіб вирішується дипломатичним шляхом.

Митне законодавство не визначає багато технологічних питань щодо визнання складу митного правопорушення, тому воно залишає вирішення цих питань в межах адміністративного права, зокрема Кодексу України про адміністративні правопорушення та Цивільно-процесуального кодексу України. Це стосується відповідальності за скоєння порушень митних правил внаслідок дії непереборної сили, форс-мажорних обставин. До цих питань належить і незастосування адміністративного стягнення у зв'язку із розміром шкоди, завданої суспільним відносинам конкретним правопорушенням.

Питання про оцінку розміру шкоди правопорушення відноситься до компетенції посадової особи митного органу, яка розглядає матеріали справи про скоєне порушення митних правил.

Ст. 34 КпАП визначає обставини, що пом'якшують відповідальність за скоєння адміністративного правопорушення. Ці положення повною мірою стосуються і митних правопорушень:*

щире розкаяння винного;*

відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення;*

добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;*

вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин;*

вчинення правопорушення неповнолітнім;*

вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, що має дитину до 1 року.

Наявність пом'якшуючих обставин свідчить про меншу ступінь небезпеки винної особи. Треба зважати на те, що факти, які пом'якшують або ліквідують відповідальність, мають зворотну силу і поширюються на правопорушення, що були скоєні до їх прийняття.

Законодавець для забезпечення законності визначив у ст. 35 КпАП обставини, що обтяжують відповідальність за скоєння адміністративного правопорушення. Зокрема:*

продовження протиправної дії, незважаючи на вимогу повноважних осіб припинити її;*

повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню;*

вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин;*

втягнення неповнолітніх у правопорушення;*

вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин;*

вчинення правопорушення в стані сп'яніння.

На відміну від переліку пом'якшуючих обставин, цей перелік є вичерпним.

Потреби індивідуалізації, персоніфікації відповідальності передбачають, що при розгляді митним органом матеріалів про скоєння митного правопорушення необхідно враховувати всі обставини справи, як пом'якшуючі, так і обтяжуючі, та особистість винної особи.

При вирішенні питання щодо міри відповідальності конче важливо встановити факт можливої співучасті в скоєнні правопорушення, тому що закон вимагає при накладанні стягнень враховувати ступінь і характер участі кожного із співучасників у правопорушенні.

Співучастю у правопорушенні визнається умисна спільна участь у конкретному правопорушенні двох і більше фізичних осіб. Співучасниками визнаються особи, які брали безпосередню участь у скоєнні тих чи інших діянь, що в сукупності призвели до порушення митного правила.

Організатор — особа, що організувала порушення митних правил або керувала його скоєнням. Це найбільш небезпечна особа. Організаційна діяльність може знайти своє вираження у створенні групи порушників, розподілі ролей між ними, розробці форм зв'язку, виконанні окремих дій тощо.

Виконавцем є особа, що безпосередньо скоїла правопорушення, тобто вчинила дії, які зазначені в диспозиції конкретної статті МК.

Підмовник — особа, яка схилила іншу особу до скоєння правопорушення. Ці дії можуть бути у різних формах (підкуп, погрози, прохання)