з природних і штучних водоймищ. Усі води на території України складають її водний фонд, який включає до свого складу: поверхневі води – природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об’єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море (ст. 3 Водного кодексу). Водні об’єкти є виключною власністю народу України і надаються лише у користування (ст.6). Водні об’єкти поділяються на загальнодержавні і місцевого значення, що визначає різний їх правовий режим. Залежно від цільового призначення води поділяються на такі види: для питних цілей, промисловості, сільського господарства, транспорту, рибного і мисливського господарства, лікувально-оздоровчих цілей тощо. Відповідно до цієї класифікації видів водокористування у водному законодавстві встановлений правовий режим кожного виду водокористування. Використання вод здійснюється у порядку загального і спеціального водокористування. Об’єктами права водокористування є конкретні водоймища, надані у встановленому порядку відповідним суб’єктам з видачею певних документів або без їх видачі.
Ліси належать до особливого природного об’єкта і складають також частину єдиної системи. У ст.3 Лісового кодексу ліс розглядається як сукупність землі, рослинності, у якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що у своєму розвитку біологічно взаємопов’язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище. Але більш переконливим є визначення, яке було дано свого часу відомими спеціалістами лісового господарства. Зокрема, ліс визначили як сукупність деревинних і чагарникових рослин, пов’язаних з грунтом і атмосферою. Що ж до взаємодії лісу з іншими природними компонентами, то усі природні об’єкти пов’язані між собою, тому вони й утворюють єдину екологічну систему. До лісового фонду належать: усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільгоспугіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках (ст. 4 Лісового кодексу). Питання створення, охорони і використання таких насаджень регулюються іншими законодавчими актами.
Атмосферне повітря є одним з основних і життєво важливих елементів навколишнього природного середовища. Це один з природних об’єктів, обсяг якого не зменшується, він використовується для різних потреб і водночас поповнюється. Об’єктом права користування є атмосферне повітря в місцях проживання людини, діяльності підприємств і транспортних засобів.
Тваринний світ належить до основних компонентів навколишнього природного середовища. Відповідно до Закону України від 3 березня 1993 р. “Про тваринний світ” до об’єктів права належить тваринний світ, об’єкти якого перебувають у стані природної волі, у неволі чи напіввільних умовах, на суші, у воді, грунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони (ст.1). До складу тваринного світу входять: хребетні та безхребетні тварини у всьому їх популяційному та видовому різноманітті та на всіх стадіях розвитку, які перебувають у стані природної волі; частини диких тварин (роги, шкіра тощо); продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо); залишки викопних тварин; нори, хатки, лігва, мурашники, інше житло та споруди тварин (ст.3). Все перелічене є об’єктами екологічного права. Слід мати на увазі, що відносини у галузі використання, відтворення і охорони тваринного світу, який належить до сільськогосподарських, домашніх та інших тварин, що використовуються у господарських, наукових цілях тощо, регулюються іншим законодавством, і отже, ці види тварин не є об’єктами екологічного права.
Природно-заповідний фонд є специфічним об’єктом екологічного права. Він являє собою сукупність природних об’єктів і комплексів, наділених режимом заповідання, і складається із заповідників, заказників, природних національних, ландшафних парків, рослин та тварин, занесених до Червоної книги України. Правовий режим даного фонду визначений Законом України “Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 р.
Навколишнє природне середовище також є об’єктом екологічного права. Це сукупність усіх природних об’єктів, які перебувають у нерозривному зв’язку та створюють єдину екологічну систему. Головну увагу у Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р. зосереджено на правовій охороні навколишнього природного середовища, тому об’єктом екологічного права є усе природне середовище. Специфіка правової охорони кожного природного об’єкта встановлена у іншому законодавстві (Земельному, Лісовому кодексах та інших законах).
Субєктами екологічного права є різноманітні фізичні і юридичні особи. Суб’єкт права має характерні ознаки: він наділений юридичними правами та обов’язками; суб’єкт реально здатний брати участь у правовідносинах в екологічній сфері. Юридичні норми створюють обов’язкову основу участі суб’єктів екологічного права у відповідних правовідносинах (власності на природні ресурси, природокористуванні та ін.). Здатність володіння екологічними правами і обов’язками складає екологічну правоздатність, а здатність самостійно здійснювати екологічні права і обов’язки – екологічну дієздатність.
Фізичні особи – це переважний різновид індивідуальних суб’єктів в екологічному праві. Вони за наявності певних умов можуть бути суб’єктами права власності на визначені в законодавстві природні ресурси, права користування природними ресурсами, на володіння екологічною інформацією; вони мають право на подання позовів до винних осіб про відшкодування збитків, заподіяних забрудненням природного середовища тощо. В екологічному законодавстві конкретно визначені умови, за яких громадяни стають суб’єктами екологічного права. Так, у Законі України “Про тваринний світ” встановлено, що полювання в межах мисливських угідь здійснюється громадянами, які досягли 18-річного віку та отримали у встановленому порядку дозвіл на добування мисливських тварин (ст.6).
Юридичними особами, як суб’єктами є організації, підприємства, установи, наділені спеціальною правосуб’єктністю. Вони підрозділяються на державні, громадські, приватні, колективні та іноземні. Деякі з них володіють владними повноваженнями, наприклад, органи державного