історії, у довідкових виданнях можна зустріти плутання двох різних за часом і за діяльністю організацій УГГ і УГС. Трапляється, що УГГ називають УГС і навпаки. Навіть в довіднику "Хто є хто в Україні" за 2001 р. помилково написано, що Левко Лукґяненко "03. 1988 обраний головою УГС" (УГС в той час ще не була створена), а в "УСЕ" читаємо, що "на базі УГГ утворилася Українська гельсінська спілка" . Враховуючи відмінність специфіки створення і діяльності УГГ і УГС Вячеслав Чорновіл у виступі на Установчому зґїзді УРП заявив: "Ми не були від самого початку, так би мовити, спадкоємцями гельсінської групи. [32,c.50]Ми були спадкоємцями всього національного руху, що існував до того часу, і спадкоємцями в першу чергу шестидесятників" . Розґяснюючи у своєму виступі на Установчому зґїзді Руху, що являє собою, за його словами, "вздовж і впоперек оббрехана монополізованою пропагандою Українська Гельсінська Спілка", Чорновіл сказав: "Почавши створювати на весні 1988 року таку організацію, ми виходили з того, що однопартійність і відсутність організованої опозиції — це смерть для всякої демократичної перебудови. Тому, не зважаючи на свою правозахисну назву (яку, до речі, ми скоро поміняємо), ми відразу окреслилися як політична організація, яка запропонувала свою програму перебудови українського суспільства, багатьма положеннями альтернативну до політики КПРС, особливо в нашій застійній Україні" .
У статті про УГС, поміщеній в "Довіднику з історії України", на підставі зібраного матеріалу Ю. Зайцев наголошує на тому, що "члени Спілки брали активну участь в демократизації суспільства, створенні та організації діяльності неформальних обґєднань (Т-во української мови ім. Т. Шевченка, Меморіал, Народний рух України, Всеукраїнське товариство репресованих, у формуванні незалежної преси, проведенні мітингів та робітничих страйків, легалізації УГКЦ і і УАПЦ" [29,c.54].
УГС надавала великого значення налагодженню контактів в галузі міжнародних відносин, проводила наради представників національно-демократичних рухів народів СРСР. Члени керівництва УГС брали участь у роботі зґїздів, конференцій, організованих національно-демократичними силами Литви, Латвії, Естонії, Грузії. Впродовж 1988-19889 рр. були встановлені тісні контакти з керівниками польського опозиційного обґєднання "Солідарність". Поїздки представників керівного складу УГС в країни Європи та США дали можливість налагодити контакти з демократичними інституціями західних держав[18,c.95].
Першим документом відновленої (новоствореної) УГГ стало датоване 11 березнем 1988 року "Звернення Української Гельсінської Групи до Української та світової громадськості", в якому були зроблені такі важливі акценти: "Нова суспільна обстановка в СРСР, звільнення значної частини політвґязнів, припинення судових процесів правозахисників дають можливість активізувати діяльність Української Гельсінської групи на батьківщині" . У "Зверненні" перераховано 19 осіб, які дали згоду бути членами УГГ.
Знаючи ставлення до себе репресивних органів, постійні виклики в прокуратуру, погрози і попередження, Чорновіл щоб довести задум до реалізації і уникнути репресій, висунув пропозицію, щоб Групу очолювала людина, яка перебуває далеко від України. Окремі пункти згаданого "Звернення" свідчать про рідкісну винахідливість Чорновола-організатора:
У звґязку з виїздом на еміграцію українського письменника Миколи Руденка, що очолював Групу, головою її уважаємо відомого українського правозахисника, члена-засновника Групи, правника Левка Лукґяненка, що перебуває в засланні. (Цей пункт треба було розуміти так: Левкові Лукґяненку нічого не грозить, бо він і так на засланні, активної роботи проводити не може і його вину як голови УГГ довести неможливо).
Закордонне Представництво Української Гельсінської Групи (Микола Руденко, Леонід Плющ, Надія Світлична) представляє Групу в міжнародній Гельсінській Федерації, перед урядами, парламентами, громадськими організаціями країн-учасниць Гельсінської угоди, у всіх принципових питаннях свої дії координує з основним складом Гельсінської Групи на Україні (через її Виконавчий Комітет) [15,c.94].
Формально кажучи, УГС не була першою українською самостійницькою організацією, бо ще 6 серпня 1987 року в Києві у вузькому колі національної інтелігенції виник Український культурологічний клуб -- УКК. Організація ця, попри “культурну” вивіску, мала на меті саме політичні цілі. Адже викриття “білих плям” у вітчизняній історії –особливо ж, голодомору 1932-1933 років, повернення забутих і заборонених імен митців, наголошення на важливості “екологізації” політики, та й навіть листування з органами влади носило винятково політичний характер. Скажімо, 4 жовтня 1987 року до Міністерства культури УРСР, Київради та Міністерства оборони СРСР УКК направив листа в обороні садиби Київської братської школи та Могилянської академії, на подвір”ї яких були поховані гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний і видатний вчений Василь Григорович-Барський. Тут планувалося побудувати їдальню для курсантів військово-політичної академії, що готувала політруків для Збройних Сил СРСР. В листі було сказано, що “...громадськість України глибоко занепокоєна актом наруги з боку військово-політичного училища, ... зведення їдальні – це символ хамського споживацтва. На якій же педагогічній системі засноване військово-політичне училище, коли воно дає своїм курсантам символічний урок наочності – викинути останки почесних громадян цього міста і на цьому місці поставити – даруйте – корито.” Підписи під листом поставили колишні політв”язні Євген Сверстюк, Олесь Шевченко, Степан Хмара, Віталій Шевченко та Ольга Матусевич. Відтак УКК зібрав під цим листом кількадесят підписів обурених громадян.
Про цей випадок я згадав навмисно: по-перше, він має безпосереднє відношення до цих древніх стін (бо конференція якраз і проходила в Києво-Могилянській академії – Авт.), а, по-друге, він засвідчує, якою ж політичною насправді була “аполітичність” Українського культурологічного клубу. Згодом, протягом 1988 року, найактивніші члени Клубу включилися в діяльність Гельсінкської спілки, брали участь у заснуванні “Меморіалу”, Товариства політичних в”язнів і репресованих, Товариства української мови, асоціації “Зелений світ”. [12,c.362]
Об”єднавши людей, які прагнули демократизації на засадах Загальної