УГС вважає необхідним визначити основним напрямком своєї діяльності захист національних прав, насамперед права націй на самовизначення, передбаченого ст. 1 ратифікованого Радянським Союзом Пакту про громадянські і політичні права:«Всі народи мають право на самовизначення. В силу цього права вони вільно встановлюють свій політичний статус і вільно забезпечують свій економічний, соціальний і культурний розвиток»,бо без свободи нації і справжнє забезпечення свободи особи неможливе. Якщо людина — не засіб для реалізації тих чи інших ідеологічних концепцій, а мета і вінець творіння, то нація — єдине природне соціальне середовище, в якому особа може всебічно розкрити свої здібності і виконати своє призначення на Землі.[10,c.45]

У Декларації зазначалося, що УГС є федеративним об’єднанням правозахисних груп і організацій, вірних принципам Гельсінкської Групи, на базі якої вона постала. Декларація проголошувала опозиційність Спілки до політики комуністичної партії, хоча й наголошувалося, що сама вона не є партією.

Своє завдання УГС бачила у «всебічній активізації народних мас і розробці механізму участі народу в управлінні державою». Серед основних принципів Декларації називалося відновлення української державності як гарантії забезпечення усіх прав українського народу[24,c.210].

Декларація також вимагала передачі влади в республіці від компартії до рад народних депутатів, переходу до ринкової економіки, забезпечення основних прав і свобод громадян, конституційного визнання статусу української мови як державної, вилучення з кримінального кодексу антидемократичних статей про покарання за політичні переконання, негайне звільнення і реабілітація всіх політв’язнів, створення незалежних профспілок, легалізація УГКЦ та відновлення УАПЦ.

Після оприлюднення Декларації було заявлено, що УГГ складає свої повноваження і усім складом входить у Спілку. Головою УГС обрали Левка Лук’яненка, який у той час ще перебував на засланні, а виконком очолив В’ячеслав Чорновіл[22,c.63]. Дуже швидко структури УГС з’явилися в усіх областях. Уже за тиждень просто неба на шкільному стадіоні відбулися установчі збори Київської філії, головою якої було обрано Олеся Шевченка. Невдовзі до Спілки як колективний член повним складом вступив Український Культурологічний Клуб.

Основні положення декларації, зокрема, передбачали відновлення української державності як гарантії забезпечення усіх прав українського народу, визнання права громадян чи їх об’єднань домагатися державності у формі як федерації чи конфедерації з іншими народами СРСР або Європи, так і повної державної незалежності, повне анулювання сталінсько-брежнєвських конституцій, забезпечення прав і свобод громадян за стандартами міжнародних пактів та угод тощо.

Відсутність у Декларації принципів УГС чітко сформульованої тези “про незалежність”, підштовхнуло радикалів у діаспорній пресі та на конференції (нараді) національно-демократичних рухів поневолених народів СРСР в естонському місті Лооді виступити з критикою лінії, якої дотримувалися голова УГС Левко Лук”яненко та Виконком. Декларація принципів УГС дійсно не ставила питання незалежності руба, висуваючи (цілком очевидно, тільки з тактичних міркувань) менш дражливі для громадської думки та каральних органів ідеї – зокрема, гасло перетворення Радянського Союзу на конфедерацію: “Майбутнє співжиття народів СРСР ми уявляємо можливим у формі конфедерації незалежних держав, перехідним етапом до чого може бути федерація суверенних демократичних республік із наповненням поняття Союз РСР реальним змістом за допомогою максимальної політичної, економічної та культурної децентралізації.” [7,c.120]

Після попередніх таємних обговорень у Києві і Львові тексту та варіантів назви Декларації В’ячеслав Чорновіл нарешті зателефонував до мене з міста Лева і повідомив про грандіозний мітинг перед Львівським університетом імені Івана Франка, на якому була зачитана викінчена ним спільно з Зеновієм Красівським, Михайлом і Богданом Горинями Декларація принципів УГС. При цьому повторив мені свою пропозицію взятися за створення столичної філії УГС. Я до цього внутрішньо й організаційно вже був готовий і тому одразу запросив В’ячеслава приїхати на установчі збори. За тиждень установчі збори Київської філії УГС відбулися на лавах шкільного стадіону на Русанівці. На пропозицію В’ячеслава Чорновола головою Київської філії УГС обрали мене.

Відповідно про вплив і значення Спілки в політичному житті України А.Русначенко зазначає: „УГС виступала як ініціатор обговорення і вирішення різних гострих політичних проблем, підштовхуючи громадську думку і водночас впливаючи прямо на інші широкі організації національного спрямування десь аж до Других зборів НРУ як ідейно, так і через своїх членів” [13, 263]. Про те, що УГС, незважаючи на свою невелику чисельність (близько 1000 активних членів), спрямовувала національно-демократичний рух в Україні, у тому числі діяльність НРУ, заявляв і В.Чорновіл [14, 31].

Хоча лідери УГС в Декларації не записали позиції про незалежність України, про що вони заявляли як діячі Української гельсінської групи ще у 1970-х роках, не стверджували, що УГС є політичною організацією, але влада чітко усвідомлювала цей тактичний момент і сприймала Спілку як украй небезпечну націоналістичну політичну організацію, з якою необхідно боротися. Зокрема, під час тривалого ув’язнення після проведення мітингів голови ініціативного комітету Львова І.Макара, якого було арештовано через місяць після оголошення створення УГС – 4 серпня 1988 р., більшість питань, заданих йому слідчими, стосувалась УГС. У Львівському обкомі КПУ лише за друге півріччя 1988 р.