Тобто розуміння небезпеки з боку УГС у влади існувало. Проводились і відповідні репресивні заходи. Складніше було звинувачувати Спілку в „найстрашнішому гріху” для радянського суспільства – поширенні ідей виходу України зі складу СРСР. Тому хоч у внутрішніх документах радянських інстанцій це питання чітко фіксувалося за УГС, але в пропагандистській діяльності його не можна було дієво використати через відсутність відповідного положення в офіційних документах УГС.

У квітні 1989 р., на черговому засіданні Всеукраїнської координаційної ради УГС, було прийнято рішення запропонувати надсилати протягом квітня свої зауваження до Декларації та статутних принципів УГС з метою остаточно опрацювати програмні документи Спілки [13,с.26].

Потрібно зауважити, що в той же час прибалтійські народні фронти теж замінили положення про конфедерацію на відновлення незалежності своїх держав.

Радикалізації гасел УГС і народних фронтів республік Прибалтики сприяли політичні зміни, що відбувалися в Східній Європі, де комуністичні режими втрачали контроль над ситуацією в країнах т. зв. Варшавського договору. Зокрема, у Польщі на літніх виборах 1989 р. опозиційна організація „Солідарність” здобула переважну більшість мандатів у сеймі й сенаті, а у вересні 1989 р. був сформований коаліційний уряд на чолі з Т.Мазовецьким, якого висунула „Солідарність”. Крім того, під час свого візиту до Польщі у липні 1989 р. Президент США Дж.Буш непрямо заявив про підтримку політичних змін в Україні, сказавши: „Без вільної України не може бути вільної Польщі” [28,с.27]. Не буду аналізувати період 90-х років – це був непростий шлях для українського правого центру. Для цього існували обґєктивні передумови. Основна проблема для української опозиції полягає в тому, чи можна йти в чітку опозицію до влади, чи можна займати компромісну позицію. Відповідь на це питання була надзвичайно складною. Вибори 1998, 1999 років показали наявність серйозних проблем для українського правого центру. УГС вважає необхідним визначити основним напрямком своєї діяльності захист національних прав, насамперед права націй на самовизначення, передбаченого ст. 1 ратифікованого Радянським Союзом Пакту про громадянські і політичні права.Не будучи політичною партією і не ставлячи собі метою перебрання влади, УГС бачить своє завдання у всебічній активізації народних мас, у виробленні механізму участі народу в управлінні державою та надійного контролю за державним апаратом[3,c.86].

УГС — не політична партія з обов’язковою для кожного її члена програмою і допускає плюралізм поглядів та членства в інших політичних партіях та організаціях. Замість програми УГС пропонує Декларацію принципів, що можуть стати основою об’єднання демократичних сил в боротьбі за перетворення суспільства, за права особи і нації (незгода з окремими положеннями Декларації при прийнятті її загального спрямування не виключає участі в праці однієї з секцій чи місцевих організацій УГС).

Отже, викладене свідчить про тактичну доцільність подання в програмних документах УГС саме такого формулювання щодо політичного майбутнього України, що сприяло успіху Спілки у досягненні стратегічної мети. Схвалюють правильність позиції авторів Декларації і численні історики. Зокрема, О.Бойко зауважує, що «тимчасова відсутність гасла незалежності дозволила УГС, по-перше, більш-менш органічно вписатися в рамки легальної діяльності; по-друге, розширити базу своїх потенційних прихильників, адже темпи зростання політичної активності мас у цей час значно випереджали розгортання процесів пробудження національної свідомості; по-третє, широко окреслене в Декларації коло вимог логічно вело до усвідомлення широким загалом того, що головною умовою їх практичної реалізації є здобуття незалежності» [12, c.65–66].

Розділ 3 Історичне значення УГС

Українська Гельсінська Спілка розгорнула широку діяльність по всій Україні. Проводилися мітинги, демонстрації, поширювалися друковані матеріали. Активно працювала прес-служба. Адже саме інформація в той час була, мабуть, найдієвішою зброєю.

Центральним пресовим органом став редагований Чорноволом «Український вісник», виходили оперативні спецвипуски «УВ-експрес», «Листки прес-служби УГС», «Обіжники». У 1989 році почав видаватися «Голос Відродження» – перша легальна нецензурована газета, редактором якої був Сергій Набока[27,c.31].

У самвидаві поширювалися і документи УГС. У Києві великого резонансу набуло Звернення УГС «До національних меншин, які мешкають в Україні». Влада звинувачувала УГСівців у розпалюванні міжнаціональної ворожнечі, водночас поширюючи чутки про погроми, що їх наче готують «націоналісти». У Зверненні УГС пояснювало свою позицію в національному питанні й спростовувало усі нісенітниці комуністичної пропаганди.

Реакція комуністичної влади не обмежувалася шаленою кампанією дискредитації та дезінформації на шпальтах офіційних газет. Тиск, залякування, затримування, адмінарешти, напади «оперативників у цивільному», вивезення людей за межі міста чи недопущення їх до місця проведення акцій – ось характерні методи боротьби влади і КҐБ з опозиціонерами[11,c.99]. Всі ці заходи давали радше протилежний ефект. До УГС з кожним днем долучалося все більше людей, раніше далеких від політики, особливо молоді.

«Вже впродовж року свої діяльності, – зазначає Олесь Шевченко, – УГС підготувала ґрунт для виникнення таких демократичних організацій, як Товариство української мови імені Тараса Шевченка, «Зелений світ», «Меморіал», Товариство політв’язнів, Народний Рух України за перебудову. Саме під ідейним і кадровим впливом УГС Народний Рух через рік після свого установчого з’їзду радикалізував свою програму, знявши