Усю сукупність конституційних приписів, які присвячені регламентації найважливіших суспільних земельних відносин, зокрема щодо належності, використання та охорони земель, в тому числі й земель сільськогосподарського призначення, можна поділити на кілька відносно самостійних груп [2, ст. 45].

До першої групи належать конституційні положення, які визначають належність земель в Україні. Так, у ст.13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу.

У той же час у ст. 14 Основного Закону встановлено, що право власності на землю набувається громадянами, юридичними особами та державою виключного відповідно до закону.

Ст. 142 Конституції передбачає можливість перебування землі у власності територіальних громад сіл, селищ, міст і районів у містах, тобто у комунальній власності.

Другу самостійну групу складають конституційні принципи, які присвячені охороні земель. Так, відповідно до ст. 14 Конституції земля проголошена основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави.

До третьої групи належать конституційні положення, які забезпечують гарантування та захист прав громадян на землю як одну з найважливіших функцій держави.

Ст. 41 Конституції передбачає, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права приватної власності, яке набувається у порядку, визначеному законом, і є непорушним [1].

Принципове значення має ст. 92 Конституції, яка передбачає, що найважливіші суспільні, у тому числі й земельні відносини, зокрема засади використання природних ресурсів, виключної економічної зони, а також відносини екологічної безпеки, повинні регулюватися виключно законом.

Законодавчі акти, що стосуються земельних правовідносин становлять фундамент земельного законодавства.

Серед законодавчих актів, що визначають правовий режим земель сільськогосподарського призначення особливе місце посідає Земельний Кодекс України [2, ст.46].

Кодекс як акт кодифікації відповідного законодавства має включати якомога більше його норм, в ідеалі – всі. Разом з тим, чинний Земельний Кодекс України[4] є законодавчим актом, в якому кодифіковані лише основні, найбільш принципові положення та норми земельного законодавства, що стосуються і земель сільськогосподарського призначення. Однак, цей Кодекс не включає всіх норм земельного законодавства, що робить необхідним прийняти низку інших нормативних актів з регулювання земельних відносин пов’язаних із землями сільськогосподарського призначення.

Чинний ЗК України був прийнятий 25 жовтня 2001 року і набув чинності з 1 січня 2002 року [3, ст. 56].

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 року №6-р «Про затвердження плану підготовки проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів, що випливають із Земельного кодексу України» [5]у розвиток положень чинного Земельного Кодексу були прийняті закони України від 15 травня 2003 року «Про особисте селянське господарство» [ 6], від 22 травня 2003 року «Про землеустрій»[7], від 19 червня 2003 року «Про охорону земель» [8], від 19 червня 2003 року «Про державний контроль за використанням та охороною земель» [9], від 11 грудня 2003 року «Про оцінку земель» 10] та від 5 лютого 2004 року «Про розмежування земель державної та комунальної власності» [11].

Велике значення у регулюванні земельних правовідносин пов’язаних з землями сільськогосподарського призначення, має Закон України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року №161-XIV [12]. Він сприяв створенню умов для ефективного використання на договірній основі земель сільськогосподарського призначення в тому числі, й тих, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб України, територіальних громад сіл, селищ, міст, держави.

Закон України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року №161-XIV [12] врегульовує відносини щодо користування земельними ділянками на умовах оренди та визначає поняття оренди землі, об’єкти оренди землі, орендарів та орендодавців землі. Також цим законом визначаються важливі питання, що пов’язані зі орендою землі, як порядок укладення договору оренди землі та його державної реєстрації, орендна плата за землю, права та обов’язки орендаря і орендодавця, умови зміни, припинення, розірвання і поновлення договору оренди землі.

Землі сільськогосподарського призначення можуть бути об’єктом застави тому для регулювання відносин, що стосуються такого роду правовідносин застосовується Закон України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 року №2654-XII[13], що визначає основні положення про заставу, у тому числі, предмет застави, сторони договору застави, їх права та обов’язки. Законом також визначено, що вартість земельної ділянки за договором купівлі продажу встановлюється за згодою обох сторін, проте вона не може бути меншою від нормативної вартості землі.

Для ефективного регулювання земельних відносин важливе значення має і Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року №280/97, що визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу, повноваження і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування. У тому числі Законом визначені й повноваження у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища [14].

Дуже важливе значення для належного використання земель сільськогосподарського призначення має законодавче регулювання збереження і відтворення родючості ґрунтів [15, ст. 67]. Тому досить актуальним є закон «Про охорону земель» [8], а також «Про екологічну мережу України» [16].

В Земельному кодексі зазначається, що землі сільськогосподарського призначення є пріоритетними серед інших категорій земель. Законодавець окремо закріпив норми, котрі регулюють їхню охорону. Зокрема, Закон України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 року N 962-IV[8] встановлює спеціальні обов’язки власників та користувачів земельних ділянок сільськогосподарського призначення щодо їхньої охорони, у тому числі й при здійсненні ними господарської діяльності. Так згідно зі ст. 91, 96 Земельного Кодексу, ст.