в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності [4].

У теоретико-правовому аспекті право користування земельною ділянкою або право землекористування розглядається з двох позицій: по-перше, в об'єктивному розумінні, тобто як Інститут земельного права, і по-друге, як суб'єктивне право Юридичних і фізичних осіб.

Право землекористування в об’єктивному значенні розглядається як сукупність правових норм, які регулюють суспільні земельні відносини у сфері використання, відтворення та охорони земель, визначають суб’єктний та об'єктний склади, особливості використання різних земельних ділянок на юридичному титулі права землекористування, закріплюють права та обов’язки землекористувачів, підстави виникнення та припинення земельної правосуб’єктності осіб щодо конкретних земельних ділянок.

Право користування земельною ділянкою як суб’єктивне право являє собою встановлену об’єктивним правом можливість фізичних і юридичних осіб здійснювати реалізацію земельної правосуб’єктності стосовно користування відособленою земельною ділянкою.

Зміст права користування полягає у можливості отримання корисних властивостей земельної ділянки, тобто можливості її господарського використання з метою отримання прибутку або задоволення власних потреб.

Зміст правомочностей землекористувача передбачений статтями 95, 96 ЗК України.

Таким чином, відповідно до ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право:

а) самостійно господарювати на землі;

б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;

в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Насамперед слід зазначити, що право землекористування є не тільки правом, але й обов’язком землекористувача. Усі землекористувачі зобов’язані використовувати землі за цільовим призначенням. Землекористувачі мають право: самостійно господарювати на землі; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, вод об'єкти, а також інші корисні властивості землі; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі й споруди тощо.

Особливістю змісту правомочностей володіння земельною ділянкою є те, що землекористувачі зобов’язані не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон [57, Ст. 433].

Ще одним видом права користування землею є право оренди земельної ділянки. Дане право закріплене в ст. 93 ЗК України, Законі України «Про оренду землі» від 06.10.1998 року. Оренда земельної ділянки — це один із видів використання земель на праві користування.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» Оренда землі – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності [12].

У ч. 1 ст. 93 ЗК України визначені такі основні принципи права тимчасового користування земельною ділянкою як строковість та платність [4].

Принцип строковості означає, що при оренді земельної ділянки завжди визначається строк її використання (не більше 50 років).

Принцип платності означає, що при оренді земельної ділянки завжди визначається орендна плата за її використання у таких формах, як грошова, натуральна або відробіткова.

Характерними ознаками права оренди земельної ділянки є те, що: по-перше, підставою набуття права оренди земельної ділянки є укладення договору оренди земельної ділянки, по-друге, метою використання орендованої земельної ділянки є здійснення підприємницької та іншої діяльності [58, Ст. 45].

Поняття договору оренди, його форма, умови та порядок укладення, чинність, термін дії, державна реєстрація визначені у статтях 12—18 Закону України «Про оренду землі»[12].

Договір оренди земельної ділянки укладається у письмовій формі та посвідчується нотаріально за її місцезнаходженням. Невід’ємною частиною договору оренди є план (схема) земельної ділянки [60].

Укладений договір оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. Факт державної реєстрації засвідчується печаткою реєструючого органу з підписом уповноваженої на це особи та зазначенням дати реєстрації на всіх примірниках договору. Один зареєстрований примірник договору зберігаються в органі, який здійснив його реєстрацію.

Враховуючи особливу цінність земель сільськогосподарського призначення, законодавець окремо визначає вимоги орендарів цієї категорії земель.

Згідно з ч. 3 ст6 Закону «Про оренду землі» орендаря земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути юридичні особи, установчими документами яких передбачено здійснення цього виду діяльності, а також фізичні особи, які мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві [18, Ст. 50-51].

У ч. 3 ст. 93 ЗК України зазначені такі види тимчасового використання земель, як короткострокове — не більше 5 років та довгострокове — не більше 50-ти років. Термін дії договору оренди земельної ділянки є істотною умовою такого договору, визначається за погодженням сторін, але не може бути більшим ніж 50 років.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону «Про оренду землі» орендар має право передати в суборенду земельні ділянки сільськогосподарського призначення особам, визначеним у ст. 6 цього Кодексу, лише у разі і на строк:

1.) тимчасової непрацездатності (хвороби);

2) інвалідності;

3) призову на строкову військову службу до Збройних Сил України, інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України;

4) навчання з відривом від виробництва;

5) обрання на виборні посади в органи місцевого самоврядування та органи державної влади України, якщо згідно з законами України особа не може суміщати свою службову діяльність з іншою посадою, займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток [12].

Умови договору суборенди земельної ділянки (її частини) мають бути визначені в межах договору оренди земельної ділянки