Особливою формою набуття права власності на землю юридичною особою є внесення земельних ділянок засновниками до її статутного фонду для підприємницької та іншої діяльності за умови, що право на внесення земельної ділянки до цього фонду передбачене статутом або ж не заборонене статутом чи законом. Статутом юридичної особи може бути визначено, що в разі виходу з юридичної особи її член (засновник, учасник, акціонер) вартість свого внеску до статутного фонду отримує як компенсацію грішми. У Статуті може бути визначено право члена юридичної особи в разі виходу з неї одержувати свій внесок (пай) земельною ділянкою в натурі (на місцевості).

Громадяни та юридичні особи можуть набувати право на землю внаслідок укладення цивільно-правових угод. Найбільш поширеним є договір купівлі-продажу. Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності провадиться місцевими держадміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Купівля-продаж здійснюється на підставі заяви, в якій зазначаються бажане місце розташування земельної ділянки, цільове призначення та її розмір.

До заяви додається:

1) державний акт на право постійного користування або договір оренди землі;

2) план земельної ділянки та документ про її надання в разі відсутності державного акта;

3) свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності.

Відповідний орган у місячний термін розглядає заяву і приймає рішення про продаж земельної ділянки або про відмову в продажу із зазначенням причин відмови [4].

Підставою для відмови в продажу земельної ділянки є:

1) неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу земельної ділянки;

2) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;

3) якщо щодо суб'єкта підприємницької діяльності порушена справа про банкрутство або припинення його діяльності;

4) встановлена ЗК заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність;

Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої держадміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам та юридичним особам також на підставі договору оренди. Зазначені правовідносини регулюються законом «Про оренду землі» [12].

3.4 Гарантії прав на землі сільськогосподарського призначення

У руслі земельних перетворень дедалі частіше сьогодні постає питання гарантування земельних прав, яке поки що детально та всебічно в юридичній літературі не досліджувалось за виключенням окремих аспектів.

Гарантії земельних прав, базуються на конституційних принципах законності, рівності завжди мали неабиякий інтерес, оскільки будь-який суб’єкт правовідносин бажає у повній мірі реалізувати свої земельні права та бути впевненим, що при будь-якому порушенні його прав зможе скористатися встановленими гарантіями захисту.

Якщо загальні гарантії знмельних прав визначені Конституцією України, то спеціальні юридичні гарантії визначаються правовими нормами, зокрема , ЗК України та іншими нормативними актами.

Правові гарантії становлять собою систему нормативних приписів і правових способів передбачених земельними законодавством, що забезпечують можливість суб’єктів земельних правовідносин набути суб’єктивне право, реалізувати його, а при порушенні цього права – забезпечити його належний захист [66, Ст. 18].

Серед юридичних гарантій прав на землю самостійне місце займає інститут вирішення земельних спорів, визначений ЗК України.

Серед гарантій прийнято виділяти гарантії захисту прав на землю; гарантії, пов’язані з відшкодуванням збитків власникам землі та землекористувачам; гарантії пов’язані з вирішенням земельних спорів. Однак, деякі науковці вважають, що така гарантія як вирішення земельних спорів стоїть на щабель вище від інших гарантій. Це обумовлено тим, що у більшості випадків захист земельних прав, а також відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам неможливо здійснити без вирішення земельних спорів в суді [67, Ст. 56].

ЗК України передбачає гарантії прав на землю які полягають в тому, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених Земельним Кодексом та іншими законами України. У випадках, передбачених ЗК та іншими законами України, допускається викуп земельної ділянки. При цьому власникові земельної ділянки відшкодовується її вартість. Колишній власник земельної ділянки, яка викуплена для суспільних потреб, має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсним чи розірвання договору викупу земельної ділянки та відшкодування збитків, пов'язаних з викупом, якщо після викупу земельної ділянки буде встановлено, що земельна ділянка використовується не для суспільних потреб [68, Ст. 100-101].

Земельне законодавство передбачає змішаний тобто адміністративно-судовий порядок захисту земельних прав. Адміністративний порядок захисту земельних прав базується на конституційному положенні про можливість звернення до органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування із заявою про усунення шкідливих дій(бездіяльності), що порушують будь-які, у тому числі й земельні права.

Захист прав на землю застосовується тоді, коли відповідне земельне право, а саме право власності на землю чи право користування землею, уже порушено, або є небезпека в його порушенні в майбутньому, тобто захист спрямовується також на усунення негативних для власників земельних ділянок чи землекористувачів наслідків, протиправних дій чи бездіяльності.

В системі гарантій земельних прав можна умовно виділити дві групи гарантій: реалізації земельних прав та їх захисту. У другому випадку захист земельних прав забезпечується інститутом вирішення земельних спорів.

Оскільки вирішення земельних спорів – це фактично захист порушених земельних прав, тобто їх гарантування. В ст. 152 ЗК України визначається, що держава забезпечує громадянам та