Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів [60].

Принципове значення мають норми, які безпосередньо передбачають гарантії прав власності на земельну ділянку будь-яких суб’єктів:

1) Неможливості позбавлення права власності на земельну ділянку, за винятком випадків, передбачених ЗК України та іншими законами України,зокрема:

(a) У разі земельного правопорушенн;

(b) Навмисне зволікання з усуненням допущених порушень законодавства у разі пропуску термінів, встановлених спеціально уповноваженими органами виконачої влади з земельних ресурсів;

(c) Конфіскації земельної ділянки за виключенням рішення суду;

(d) Примусового звернення стягнення за земельну ділянку за зобов’язаннями власника земельної ділянки;

2) Відшкодування вартості земельної ділянки фізичних і юридичних осіб у разі її викупу для суспільних потреб з письмовим попередженням вказаними органом, що уповноважений на прийняття такого рішення не пізніше, ніж за рік до цього та за згодою власника;

3) Можливість звернення власника до суду з позовом про визнання недійсним чи розірвання договору викупу земельної ділянки, відшкодування збитків, пов’язаних зїї викупом, у разі встановлення невикористання такої ділянки для суспільних потреб;

Окремо виділяють гарантії забезпечення прав землевласників:

1) Заборона втручання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування без рішення сулду в здійсненні власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою та стосовно встановлення додаткових обов’язків чи обмежень, не передбачених законодавством;

2) Покладаня на органи виконавчої влади та місцевого самоврядування відповідальності за шкоду, заподіяну їх неправомірними вчинками втручаннями у здійснення, власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою.

3) Встановлення відповідальності у формі визнання за законом недійсними актів органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, якими порушуються повноваження власників земельних ділянок та відшкодування ними в повному обсязі збитків, завданих власникам внаслідок видання неправомірних актів [65, Ст. 133].

Розрізняють дві форми захисту прав – юрисдикційну і позаюриздикційну. Юриздикціна форма захисту права власності на землю здійснюється у судовому й адміністративному порядку.

Необхідно підкреслити,що вказаний спосіб захисту стосовно фізичних осіб передбачений ст. 55 Конституції України. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Юридичні особи також не позбавлені права судового захисту, але зазначені гарантії закріплені на рівні відповідних галузевих кодексів, законів України [69, Ст. 40].

Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом [70, Ст. 31].

Ще одним ефективним засобом захисту прав на землю є витребування майна з чужого незаконного володіння. Цей найдавніший засіб захисту прав власності дістав назву індикаційного позову, тобто позову неволодіючого власника з метою відновлення порушеного володіння річчю шляхом вилучення її в натурі. Такий позов можливий у випадку самовільного зайняття земельної ділянки, що фактично належить уповноваженій особі з метою повернення її за належністю.

РОЗДІЛ IV. НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Правові основи законодавчого регулювання правового режиму земель сільськогосподарського призначення, які склалися в минулому, на сучасному етапі певною мірою стали перешкодою у вирішенні низки найважливіших питань ефективного і раціонального використання земель в умовах формування ринкових відносин. Тому багато принципових положень, які вироблені раніше наукою земельного права, складають її концептуальні основи та закріплені в законодавстві, зараз втрачають або потребують істотного коригування.

Перехід до демократичних методів управління в умовах становлення ринкових відносин зумовив необхідність нового підходу до правового регулювання земельних відносин, пов’язаного зі скасуванням централізму та монополії державної власності на землю, активним включенням певної частини земельних відносин в ринкову економіку з урахуванням їх особливостей, викликаних тим, що земля виконує передусім екологічні функції. Між тим даний чинник диктує необхідність науково обгрунтованого реформування земельних відносин, оскільки від цього залежить вирішення інших соціально-економічних та правових проблем.

Україна відноситься до числа країн з перехідною економікою. Відповідно і земельне законодавство України перебуває у стані переходу від режиму виключної державної власності на землю з повною забороною земельного ринку до формування оптимальної моделі земельного ринку, яка б задовольняла потреби економічного та соціального розвитку країни на сучасному етапі.

Зважаючи на це, вдосконалення законодавчого регулювання правового режиму земель сільськогосподарського призначення є досить актуальним оскільки ще не достатньо вирішені деякі питання пов’язані з землями сільськогосподарського призначення в чинному законодавстві [70, Ст. 33].

Чинний Земельний кодекс України – це законодавчий акт, в якому