Також змінами було детально визначено чим посвідчується права власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни цільового призначення, її меж, а саме цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; свідоцтвом про право на спадщину.

Вищевказаним законм було детально визначено порядок видачі державними органами акту на посвідчення права власності на набуту земельну ділянку, що раніше не було визначено.

На сучасному етапі розвитку до земельного законодавства загалом і ЗК України зокрема було зроблено багато нововведень і внесено змін. Проте залишаються невизначені питання котрі потребую законодавчого врегулювання.

Зокрема, слід погодитися з думкою В.В. Юрчиши та О.М. Онищенка, що для покращення законодавчого регулювання правового режиму земель сільськогосподарського призначення слід прийняти Закон України «Про сільське господарство України». На їх думку це повинен бути базовий консолідуючий нормативно-правоввий акт про особливе значення всіх компонентів сільськогосподарського виробництва, починаючи із земель сільськогосподарського виробництва [32, Ст. 23].

Також слід звернути увагу на охорону земель сільськогосподарського призначення у сфері екології. Так як в земельному законодавстві майже повністю випали норми екологічного характеру. Крім Закону України «Про охорону земель» де в ст. 3 вказано, що одним із принципів державної політики у сфері охорони земель є «пріоритет вимог екологічної безпеки використанні землі як просторового базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва». Тому слід доповнити чинне земельне законодавство нормативними актами котрі б здійснювали екологічну охорону земель, а особливо земель сільськогосподарського призначення оскільки дана категорія земель є найбільш цінною для держави.

Також слід внести зміни до ЗК України. Перш за все, слід визначити таку категорію суб’єктів права на землі сільськогосподарського призначення як селяни. Оскільки саме ця категорія осіб здійснює безпосереднє використання земель сільськогосподарського призначення. Це дасть змогу більш ефективно здійснювати розподіл земель між громадянами і частково зменшить ризик нецільового використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення оскільки вони будуть надаватися тим людям які безпосередньо займаються сільським господарством.

На даному етапі розвитку земельного законодавства ще не прийнятий Закон України «Про державний земельний кадастр». Прийняття цього нормативного акта сприяло б більш чіткому регулюванню правового становища земель сільськогосподарського призначення.

Висновки

1.Українська держава володіє могутнім природно-ресурсним потенціалом. Земельний фонд України становить 5,7 % території Європи. При цьому на загальноєвропейському фоні його вирізняє висока кількість сільськогосподарських угідь, особливо ріллі, що пов’язано з високою природною якістю українських земель, великою питомою вагою в їхньому складі чорноземів. Землі сільськогосподарського призначення найбільш важлива частина єдиного земельного фонду.

2. Перетворення в структурі земельних відносин в Україні, у зв’язку з проведенням земельної та аграрної реформи, зумовило зміни у правовому регулюванні використання земель сільськогосподарського призначення. За умов проведення земельної та аграрної реформи землі сільськогосподарського призначення набули нових правових ознак, їхній правовий режим став значно багатшим, змінилися його юридичні акценти.

По-перше, ці землі стали не лише об’єктом вкладення правці(переважно колективної на землях, що належать державі), а й капіталу, через те, що виникли різноманітні форми власності на них, у тому числі, приватна власність. По-друге, ці землі вперше було включено до сфери підприємництва. У цьому зв’язку набувають актуальності питання щодо визначення особливостей правового регулювання земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, визначення правового становища громадян, які займаються підприємницькою діяльністю на землях сільськогосподарського призначення, фермерських господарствах, а також сільськогосподарських підприємств та кооперативів, які використовують землі сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

3. Слід сказати, що на сучасному етапі розвитку земельного законодавства процес його кодифікації ще не завершено. Проте можна говорити про існування достатньо розгалуженої системи законодавчих актів, що регулюють земельні відносини в тому числі і пов’язані із землями сільськогосподарського призначення.

На даному етапі проходять розробку і доопрацювання низка законопроектів які мають стати основою законодавчого регулювання правового становища земель сільськогосподарського призначення і вивести це регулювання на якісно новий рівень.

Необхідним також, є прийняття низки нормативних актів які б покращили правове регулювання суспільних відносин пов’язаних із землями сільськогосподарського призначення. До таких законодавчих новацій слід віднести, зокрема необхідність прийняття Закону України «Про державний земельний кадастр», «Про ринок земель» та інші.

4. На основі дослідження законодавства про землі сільськогосподарського призначення можна зробити висновок про недосконале правове регулювання правового режиму земель сільськогосподарського призначення в Україні. Це відображається навіть в тому, що у законодавстві, а саме в ЗК України, визначення «землі сільськогосподарського призначення» є неповними(недосконалими) і тому з цього приводу в науковій літературі відбувається дискусія про правомірність застосування такого визначення, адже воно не в повній мірі відображає суть даної категорії земель.

Також слід сказати, що є правильним закріплення пріоритетності земель сільськогосподарського призначення серед інших категорії земель. Так як, ці землі сільськогосподарського призначення є важливим фактором економічного розвитку країни на сьогоднішній день і залишатимуться такими протягом довгого часу.

5. Землі сільськогосподарського призначення поділяються на сільсьгосподарські угіддя: ріллю, сіножаті, пасовища, перелоги, землі, зайняті багаторічними насадженнями, а також на землі, які до них не належать, а саме: господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо. Згідно з правовим режимом земель сільськогосподарського призначення припускається використання тільки поверхні цих земель для вирощування сільськогосподарських культур, овочів, розведення садів, розвитку тваринництва та інших галузей сільськогосподарського виробництва, під