6. Що стосується права власності на землі сільськогосподарського призначення, то слід відмітити, що є правильним конституційне закріплення цього права виключно за українським народом, а також обмеження суб’єктного складу щодо набуття права власності на цю категорію земель. Будучи вагомим базисом в розвитку країни, землі сільськогосподарського призначення повинні належати виключно громадянам України.

Право власності на землю, по суті це не класичне право власності на річ, а можливість окремої особи чи іншого суб’єкта у визначених законом межах вільно набувати на підставі власності земельну ділянку і на свій розсуд використовувати природні властивості землі для прогресивного виробництва, розподілу і використання капіталу на основі підвищення родючості ґрунту, задоволення інших потреб.

7. Достатньо новими для земельного законодавства є такі категорії набуття права користування землями сільськогосподарського призначення як емфітевзис, суперфіцій та сервітут. Проте їх наявність необхідна і неодноразово підтверджена практикою земельних правовідносин. Тому закріплення, хоч і з запізненням, даних категорій в Земельному кодексі України є позитивним явищем.

8. Що стосується набуття права власності на землі сільськогосподарського призначення, то дана процедура за останній час суттєво змінилася і зараз існує досить ефективний і простий процес реалізації цього права громадянами.

Позитивним моментом є наявність обмежень на право власності на землі сільськогосподарського призначення. Це сприяє рівномірному розподілу земель між громадянами і виключає можливість виникнення монополій на дану категорію земель.

9. Попри достатньо велику кількість законодавчих актів, що регулюють правовий режим земель сільськогосподарського призначення, на сьогодні існують суттєві прогалини в земельному законодавстві. Особливістю Земельного кодексу України є те, що він передбачає регулювання найосновніших земельних відносин, а для регулювання інших повинні прийматися законодавчі акти. Проте не всі необхідні акти прийняті на сьогоднішній день.

Вагомим недоліком у правовому регулюванні правового режиму земель сільськогосподарського призначення є те, що до цього часу не сформований державний земельний кадастр. Тому для усунення таких прогалин слід прийняти закон України «Про державний земельний кадастр», оскільки на даний час питання щодо державного земельного кадастру регулюються підзаконними нормативно-правовими актами.

10. Також слід звернути увагу на охорону земель сільськогосподарського призначення. Так як у земельному законодавстві майже повністю відсутні норми екологічного характеру, тому слід доповнити чинне земельне законодавство нормами щодо охорони земель, а особливо земель сільськогосподарського призначення оскільки дана категорія земель є найбільш цінною для держави.

Список використаних джерел:

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради україни. – 1996. - № 30. – Ст. 141.

2. Шульга М.В., Погрібний О.О., Каракаш І.І. Земельне право України. Підручник. - 2-ге видання. – К.: Істина, 2009, - 546 с.

3. Шульги М.В. Земельне право України: Підручник для студентів юридичних спецспеціальностей вищих навчальних закладів / За заг. ред. В.І. Семчика, П.Ф. Кулинича,М.В. Шульги. – К.: Вид. дім «Ін Юре», 2008. – 600 С.

4. Земельний Кодекс України від 25.10.2001 року // Відомості України. – 2002. – №3-4. – Ст. 27.

5. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану підготовки проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів, що випливають із Земельного кодексу України» // від 10.01. 2002. - №6.

6. Закони України «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №29. – Ст. 232.

7. Закон України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 36. – Ст. 282.

8. Закон України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 39. – Ст. 349 .

9. Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 року // Відомості Верховної Ради. – 2003. - № 963-IV. – Ст.312.

10. Закон України «Про оцінку земель» від 11 грудня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 15. – Ст. 229.

11. Закон України від 5 лютого 2004 року «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 5 лютого 2004 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 35. – Ст. 411.

12. Закон України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - №161-XIV. – Ст. 280.

13. Закон України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №47. – Ст. 642.

14. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 2 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №280/97. – Ст. 235.

15. Семчик В.І., Кулинич П.Ф., Шульга М.В. Земельне право. Підручник. – К.: Істина, 2008. – Ст. 433;

16. Закон України «Про екологічну мережу України» від 24 червня 2004 року // Відомості Верховної Ради україни. – 2004. - №1864-IV. – Ст. 502.

17. Закон України від 18 січня 2001 року «Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)» від 18 січня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 2242. – Ст. 322.

18. Пікалов Е. Земельна реформа: шляхи розвитку. Запитання і відповіді. Проект розвитку агробізнесу / Авторський колектив: Е. Пікалов, О. Сопіньяк, О. Меркулова. – К.: МФК, 2003. – Ст. 246.

19. Закон України від «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо заборони продажу земель