1) надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування відомості про застосування та агрохімікатів та ін.

2) дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України;

3) проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель;

4) дотримуватися стандартів, нормативів при здійсненні протиерозійних, агрохімічних, меліоративних та інших заходів, пов’язаних з охороною земель;

Таким чином, законодавцем приділяється велика увага правовій охороні земель сільськогосподарського призначення [8].

Землі сільськогосподарського призначення сміливо можна назвати національним багатством номер один. Тому для того щоб більш ефективного здійснювати охорону даної категорії землі, був прийнятий Закон України «Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)» від 18 січня 2001 року № 2242 [17]. Ним встановлюється, що до врегулювання порядку реалізації прав громадян і юридичних осіб на земельну частку (пай). Земельним кодексом України власники часток (паїв) тимчасово не можуть укладати угоди щодо купівлі-продажу, дарування земельної частки (паю) або іншим способом відчужувати зазначені частки, крім передачі їх у спадщину та при викупі земельних ділянок для державних і громадських потреб [18, Ст. 91-92].

13 січня 2007 року набрав чинності прийнятий 19 грудня 2006 року Верховною Радою України Закон України «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо заборони продажу земель сільськогосподарського призначення до прийняття відповідних законодавчих актів» [19]. Як зазначає Р.І.Марусенко цей Закон розпочав новий етап у правовому регулюванні відносин, пов’язаних з розпорядженням землями сільськогосподарського призначення не тільки у часовому вимірі – мораторій на їх відчуження про довжено як мінімум на рік, а й якісно – мають місце зімни як у складі земельних ділянок, котрі підпадають під дію мораторію, так і у правомочностях їх власників [20, Ст. 40].

Досить важливими є нормативні акти, що регулюють земельний ринок в Україні, котрі частково стосуються й земель сільськогосподарського призначення. Дана законодавча база складається з Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України від 1 липня 2004 р. «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»[21], Закону України від 5 червня 2003 р. «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»[22], Закону України «Про оцінку земель»[10], Закону України від 17 червня 2004 р. «Про державну експертизу землевпорядної документації»[23] та Закону України від 22 травня 2003 р. «Про землеустрій»[7].

Однак, формування правового поля для ринкового обігу земельних ділянок в Україні не завершене. Зокрема, Земельним кодексом України передбачено прийняття спеціальних законів «Про ринок земель» та «Про державний земельний кадастр». Крім того, має бути створений Державний реєстр прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», який хоча й прийнятий, але не застосовується на практиці [24, Ст.6-7].

Правовий режим земель сільськогосподарського призначення та відносини, пов’язані з ними, також регулюються диференційованими актами аграрного законодавства.

Важливе значення мають і підзаконні нормативні акти. До таких підзаконних актів можна віднести Декрет Кабінету України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року № 15-92 [25], що встановлює право громадян на приватизацію земельних ділянок в тому числі і земельних ділянок з категорії земель сільськогосподарського призначення, постанову Верховної Ради України «Про прискорення земельної реформи та приватизації земель» від 3 березня 1992 року №2200-XII [26], що передбачила розробку програми земельної реформи. А також багато інших [27, Ст. 12].

Окремої уваги заслуговують проекти нормативних актів котрі перебувають на етапі розробки та ще не прийняті Верховною Радою України.

Розробка Закону «Про ринок земель» була передбачена при прийнятті 25 жовтня 2001 р. чинного Земельного кодексу України у його Прикінцевих положеннях. Саме так при прийнятті Кодексу уявлявся підхід до врегулювання відносин, які виникають у сфері земельного ринку. З тих пір прийняття Закону «Про ринок земель» вважається необхідним для того, щоб створити цілісну систему правового регулювання земельного ринку. У зв’язку з цим на розгляд Верховні раді України було подано законопроект «Про ринок земель» від 20.11.2003 р. N 2600-1 [28].

Найбільше занепокоєння викликає зміст статей 24-36, 46, 49 законопроекту «Про ринок земель», які покликані визначити особливості обороту земель сільськогосподарського призначення [24, Ст. 25].

Так, стаття 24 законопроекту (Економіко-землевпорядна оптимізація сільськогосподарського землекористування) носить декларативний характер, оскільки не містить правової норми, тобто норми, яка встановлює прав та обов’язки конкретних осіб та підлягає обов’язковому виконанню. До того ж за своїм змістом ця стаття може бути включена у Закон «Про землеустрій», а не в закон про ринок земель.

За переконанням П.Ф. Кулинича законопроект «Про ринок земель» є штучним утворенням, оскільки поєднує в собі різні за предметом регулювання норми, тобто, норми, які недоцільно концентрувати в одному законопроекті; прийняття законопроекту «Про ринок земель» в нинішній його редакції негативно позначиться на розвитку ринку земель сільськогосподарського призначення, хоча не спричинить істотних негативних наслідків для ринку несільськогосподарських земель; кращим варіантом вдосконалення даного законопроекту вважаємо поділ його на два окремі правові акти: Положення про земельні торги, яке доцільно затвердити постановою Кабінету Міністрів України (ст.ст. 63-110 законопроекту) та Закону України «Про ринок земель сільськогосподарського призначення» (ст.ст. 24-36, 46, 49 законопроекту)[24, Ст. 21].

На розгляді у Верховній Раді України перебуває ще один законопроект, який може, на думку П.Ф. Кулинича, завдати у разі його прийняття значної шкоди розвитку ринку земель сільськогосподарського призначення. Мова йде про поданий 12 травня 2005