Ним передбачається сформувати таке правове поле для розвитку ринку сільськогосподарських земель, при якому не відбуватимуться спекуляція землею, її концентрація в одних руках та врешті-решт не допускатиметься обезземелення селян. Для цього законопроект передбачає створення у кожному селі сільських товариств з регулювання ринку земель сільськогосподарського призначення зі статусом неприбуткової юридичної особи, які забезпечували б досягнення цієї благородної мети. Однак, аналіз змісту цього законопроекту дає підстави для висновку про те, що у разі його прийняття він може призвести до наслідків, протилежних меті законопроекту. Так, згідно законопроекту, сільське товариство з регулювання обороту земельних ділянок сільськогосподарського призначення може бути створене не менш як 20 засновниками. Його засновниками можуть бути представники органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади, місцевих органів по земельних ресурсах та сільського господарства, банків, сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, фермерських, особистих селянських господарств, громадських об'єднань громадян.

Верховна Рада України постановою від 27.06.2007 № 1226-V направила Закон «Про державний земельний кадастр» на доопрацювання [28]. Це рішення було очікуваним оскільки в законопроекті «Про державний земельний кадастр» залишилося чимало положень, які, на нашу думку, негативно позначаться на якості земельно-кадастрової діяльності в нашій країні та не дадуть змогу створити повноцінний земельний кадастр. Принципові недоліки цього Закону можна звести до наступного:

1) В Законі нечітко визначений зміст державного земельного кадастру. Так, в ст. 1 Закону встановлено, що державний земельний кадастр – єдина державна система відомостей та документів, яка містить дані про земельні ділянки, їх правовий режим, а також дані про оцінку земель, їх кількісну та якісну характеристики, розподіл між власниками і користувачами, в тому числі орендарями земельних ділянок. Однак, у статті 43 Закону встановлено, що Поземельна книга як складова частина кадастру містить відомості й про місцезнаходження, місце проживання та ідентифікаційний код (номер) юридичної або фізичної особи, у власності або користуванні, в тому числі на умовах оренди, якої перебуває земельна ділянка.

2) Одним з найбільших недоліків є недостатнє розмежування державної реєстрації прав на земельну і неземельну нерухомість та державного земельного кадастру[24, ст. 35-36].

Висновки. Україна відноситься до числа країн з перехідною економікою. Відповідно і земельне законодавство України перебуває у стані переходу від режиму виключної державної власності на землю з повною забороною земельного ринку до формування оптимальної моделі земельного ринку, яка б задовольняла потреби економічного та соціального розвитку країни на сучасному етапі.

На сучасному етапі розвитку земельного законодавства процес його кодифікації ще не завершено. Низку першочергових законопроектів не прийнято, що ускладнює відносини пов’язані із землями сільськогосподарського призначення в Україні. Більш детального доопрацювання та змін потребують законопроекти які ще не прийняті але можуть стати вагомим внеском в сферу регулювання земельних відносин.

Разом з тим існує досить розгалужена система нормативних актів, що регулюють суспільні відносини пов’язані із землями сільськогосподарського призначення. Невідкладного прийняття потребують закони про державний земельний кадастр та про ринок земель, які в майбутньому забезпечать належне право регулювання ринкових земельних відносин.

РОЗДІЛ II. ЗЕМЛІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ЯК СКЛАДОВА ЗЕМЕЛЬНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ

2.1 Поняття та особливості земель сільськогосподарського призначення.

У структурі земельного фонду особливе місце займають землі сільськогосподарського призначення, які пов'язані зі сферою сільськогосподарського виробництва. До земель сільськогосподарського призначення належать усі землі, основним цільовим призначенням яких є їх використання в сільському господарстві. За ст. 22 ЗК землями сільськогосподарського призначення є землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для таких цілей [Земельний кодекс]. Виходячи з цього, можна визначити дні основні правові ознаки земель сільськогосподарського призначення – надання для потреб сільського господарства, а також використання у сфері сільськогосподарського виробництва.

Землям сільськогосподарського призначення не випадково належить перше місце серед закріплених у законодавстві 9 категорій земельного фонду. На відміну від інших категорій земель, які використовуються головним чином як просторово-операційний базис, ці землі є основним засобом виробництва продуктів харчування, кормів для тварин і сировини для різних галузей промисловості. Для них встановлено особливий правовий режим, що характеризується таким використанням земель, за якого забезпечується охорона земель, недопущення виведення їх із сільськогосподарського обігу, підвищення родючості ґрунтів [27, ст. 76].

Важливе значення має правильність використання терміну «землі сільськогосподарського призначення», що вживався попереднім Земельним кодексом УРСР і був перенесений в кодекс 2001 року. Стаття 22 Земельного кодексу так визначає поняття цих земель: «землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідницької та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей».

Проте не всі автори погоджуються з законодавчим визначенням і головним їх аргументом для заперечення служить те, що «призначення земель для сільськогосподарського виробництва фіксується територіальними планами використання земельних ресурсів та передує наданню земель у користування для вказаних цілей. А це повинно впливати на їхній правовий режим ще до надання у користування для сільськогосподарського виробництва» [30,Ст.11]. Такої ж позиції додержуються й інші автори, які вважають, що жодних земель, призначених для потреб сільського господарства, але не наданих для цієї мети, просто не може існувати. На їхню думку, доки ділянка не надана, її