8) землі сільськогосподарського призначення мають специфічний суб’єктний склад;[32, Ст. 15-17].

Таким чином, в сучасному земельному законодавстві не дано у земельному законодавстві визначення таких ключових понять, які мають важливе значення у правозастосовчій діяльності як «землі», «земельна ділянка», «сільськогосподарські угіддя». Стосовно структури Земельного кодексу загальна характеристика цих понять має бути дана у статті 1; потрібен внутрішній поділ земель сільськогосподарського призначення на землі рослинницького і нерослинницького використання, хоча у них різний режим експлуатації, а відповідно і різні особливості у правовому режимі. Отже, є потреба у більш диференційованому підході до визначення правового режиму структурних елементів у складі земель сільськогосподарського призначення; доцільно встановити внутрішньовидовий пріоритет у категорії земель сільськогосподарського призначення (за винятком декількох положень Земельного кодексу це не зроблено). Слід законодавчо закріпити принцип пріоритетного правового режиму земель рослинницького походження над землями нерослинницького використання, що суттєво вплинуло б на обмеження внутрішньогосподарського будівництва на ріллі. Крім того, варто встановити внутрішній пріоритет і у складі земель рослинницького використання; немає чітко визначеного правового режиму сільськогосподарських угідь, які входять до складу земель рослинницького використання з категорії земель сільськогосподарського призначення; правовий режим земель сільськогосподарського призначення має бути тісно пов’язаний з принципом раціональності їх використання, зокрема посиленої правової охорони, а проте сучасне земельне законодавство України не приділяє цьому належної уваги.

2.2 Пріоритет земель сільськогосподарського призначення в системі інших категорій земель.

Стаття 23 Земельного кодексу України містить норми, спрямовані на забезпечення охорони сільськогосподарського земельного фонду України як основного засобу виробництва продовольчої та сировинної продукції. Зокрема до них належать положення про те, що землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання; для будівництва промислових підприємств, об’єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв’язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов’язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості [4].

Вимогу переважного надання земель, придатних для потреб сільського господарства, для сільськогосподарського використання слід розглядати в агроґрунтознавчому та юридичному аспектах. З агроґрунтознавчого погляду переважна більшість території України, яка має ґрунтовий покрив, є придатною для сільськогосподарського використання. До складу таких земель входять не тільки землі сільськогосподарського призначення, а й землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення. Землі лісо господарчого прзначення фонду також придатні для сільськогосподарського використання, якщо вирубати розташовані на них лісові насадження [35, Ст. 3-4]. Однак поширювати викладене у цій статті правило про переважне надання земель, придатних для потреб сільськогосподарського використання, на всі землі, які в принципі придатні для сільськогосподарського використання, немає правових підстав. Адже вимогу ст. 23 про пріоритетність земель сільськогосподарського призначення слід розглядати у контексті вимоги ст. 5 ЗК України, в якій закріплений принцип пріоритету вимог екологічної безпеки. Суть цього принципу полягає в тому, що землям, з якими пов'язано забезпечення екологічної безпеки у сфері використання земельних ресурсів, — а до них належать землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, землі лісогосподарського фонду та водного фонду законодавство забезпечує статус земель, що особливо охороняються [36, Ст. 245].

Отже, при застосуванні на практиці норм ст. 23 ЗК України вимогу переважного надання земель, придатних для потреб сільського господарства, для потреб сільськогосподарського використання, слід розглядати виключно в юридичному аспекті. З юридичного погляду придатними для сільськогосподарського використання є землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури та призначені для цих цілей (ст. 22 ЗК України), тобто землі сільськогосподарського призначення. Отже, вимогу переважного надання земель, придатних для потреб сільського господарства, для потреб сільськогосподарського використання слід розглядати » як таку, що стосується тільки тих земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній або комунальній власності і належать до земель запасу.

Однак це не означає, що для сільськогосподарських потреб не можуть надаватися й інші землі, наприклад, земельні ділянки несільськогосподарського призначення, які перебувають у державній чи комунальній власності. За рішенням відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування такі земельні ділянки можуть бути переведені до складу земель сільськогосподарського призначення і надані для сільськогосподарського використання [35, Ст. 5-6].

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які згідно з цим Кодексом мають право приймати рішення про переведення земель несільськогосподарського призначення до складу земель сільськогосподарського призначення, повинні керуватися даними державного земельного кадастру. Державний земельний кадастр містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів (ст. 193 ЗК України). Використовуючи такі відомості, зокрема дані бонітування ґрунтів (ст. 199 ЗК України) та економічної оцінки земель (ст. 200 ЗК України), зазначені органи влади оцінюють доцільність використання певної ділянки для потреб сільського господарства і приймають відповідне рішення[36, Ст. 54].

На запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб спрямована вимога, що міститься у п. 3 статті 23 ЗК України. Однак дана вимога носить рекомендаційний характер. Вона рекомендує органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування надавати для потреб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва (для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів тощо), переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості. До несільськогосподарських угідь належать землі несільськогосподарського призначення, а також землі сільськогосподарського призначення, які використовуються як операційний базис (для розміщення