Лінійні об’єкти, до яких належать лінії електропередачі і зв’язку, нафто- та газопроводи та інші комунікації, щільно розташовані по всій території країни і займають велику сукупну площу земель. Проходячи через територію сільськогосподарських угідь, вони створюють незручності щодо використання технологічних сільськогосподарських машин при проведенні польових робіт. У даній статті міститься рекомендація щодо необхідності забезпечення проведення лінійних об'єктів вздовж автомобільних трас, залізничних та інших шляхів тощо. Дана рекомендація адресована проектним організаціям, що проектують будівництво комунікацій, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які згідно з Земельним Кодексом мають право приймати рішення про надання земель у власність, постійне користування чи оренду підприємствам та організаціям, які будують та експлуатують вищезазначені комунікації, а також право змінювати цільове призначення земельних ділянок [37, Ст.56-57].

Пунктом 15 Перехідних положень Земельного кодексу запроваджено мораторій на купівлю-продаж або іншим чином відчуження, а також зміну цільового призначення сільськогосподарських земельних ділянок. Втім, існують тіньові схеми для зміни цільового призначення в обхід мораторію.

Ще однією важливою нормою, що визначає пріоритетність земель сільськогосподарського призначення, а також є гарантією охорони даної категорії земель є ст. 20 ЗК України. В цій статті визначається встановлення та зміна цільового призначення земель.

Відповідно до статті 20 Земельного кодексу України, зміна цільового призначення таких земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або ухвалюють рішення про створення об’єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, що перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом міністрів. Згідно з цим порядком, зміна цільового призначення відбувається за поданням заяви її власника до сільської, селищної, міської ради, якщо земельна ділянка розташована в межах населеного пункту, або райдержадміністрації, якщо ділянка розташована за межами населеного пункту, тобто встановлено фактично заявочний принцип зміни цільового призначення. Таким чином, якщо земельна ділянка, виділена під особисте селянське господарство (ОСГ), перейшла у власність громадянина, то він на підставі згаданої урядової ухвали має право ініціювати зміну цільового призначення своєї ділянки, яке не підпадає під дію мораторію. Це призводить до численних випадків переведення земель сільськогосподарського призначення до категорії земель забудови, адже прямої заборони на здійснення житлового будівництва для власних потреб на земельній ділянці, відведеній для ОСГ, в українському законодавстві не міститься. Інша схема зміни цільового призначення земель в обхід мораторію полягає у передачі паю у спадок, внаслідок чого в новому державному акті на право власності на земельну ділянку вказується інше цільове призначення, що не також не підпадає під дію мораторію [38, Ст. 14].

2.3. Поняття правового режиму земель сільськогосподарського призначення.

Визнання землі нерухомим майном і залучення її до цивільного обігу спричинює потребу докладно проаналізувати взаємозв'язок правового режиму такої найважливішої категорії земель, як землі сільськогосподарського призначення, і правомочностей громадянина-власника щодо цих земель і, як наслідок, уточнити сфери застосування цивільного і земельного права в регулюванні відносин масності на землі сільськогосподарського призначення.

Поняття «режим» означає сукупність правил, заходів, норм для досягнення будь-якої мети. Під правовим режимом розуміють встановлені законодавством порядок використання об’єкта, припустимі межі та способи розпорядження ним. Правовий режим забезпечується відповідними заходами впливу (заохочення й відповідальності) з боку органів державної влади і місцевого самоврядування [38, Ст. 6].

«Правовий режим» земель сільськогосподарського призначення є теоретичним поняттям, яке узагальнює правову характеристику земель цієї категорії як об'єкта земельних відносин і містить вказівку на коло найважливіших правових відносин, що складаються з приводу земель сільськогосподарського призначення. У радянський період розвитку земельного права й законодавства основним складовим і головним елементом правового режиму .земель був примат виключної державної власності на землю, в тому числі і на землі сільськогосподарського призначення.

Аналіз чинного земельного законодавства дає змогу дійти висновку, що правовий режим земель сільськогосподарського призначення поширюється на землі цієї категорії і визначається сукупністю правил їх використання, включення до цивільного обігу, охорони, обліку, моніторингу, установлених чинним законодавством [39, Ст. 21].

Безпосереднім об'єктом правового режиму є конкретне земельне угіддя — земельна ділянка, незалежно від її площі, яка надана й використовується за безпосереднім цільовим призначенням. Це — перший елемент правового режиму.

Правовий режим різних ділянок земель сільськогосподарського призначення неоднорідний. Така неоднорідність зумовлена: видами земель сільськогосподарського призначення, їх економічними й екологічними властивостями; юридичним статусом суб’єктів, які використовують ці землі; іншими об'єктивними обставинами. Тому зазвичай розрізняють загальний, особливий і спеціальний правові режими земель сільськогосподарського призначення.

Об’єктом - загального правового режиму є вся площа земель, придатних для потреб сільського господарства. Основне цільове призначення цих земель — бути засобом виробництва продуктів харчування і корми для тварин, а також сировини для промисловості. Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізничних і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв’язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних із веденням сільськогосподарського виробництва, згідно зі ст. 23 ЗК, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

Особливий правовий режим установлюється законодавством для сільськогосподарських угідь із кадастровою оцінкою вище середньо-районного рівня. До сільськогосподарських угідь у такому правовому значенні належать рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища й перелоги (ст. 22 ЗК).